Колись ще вчилися заради стипендії, тепер і цього стимулу нема

Це такі собі невеселі малюнки з натури освітянського життя. Два викладачі престижного Самбірського навчального закладу, піклуючись про наповнення студентами, поїхали у Мостиський район з благородною місією профорієнтації. Зайшли, як і має бути, до директорки, розповіли, хто вони, звідки і навіщо… Господиня запросила гостей до кави – як і має бути, та попровадила свою правду.

Я мовляв, вас поважаю і навіть розумію, але зрозумійте і мене: якщо я впущу вас до дітей з показовими виступами, а хтось клюне на вашу агітацію і покине нашу школу, то  мені буде бракувати учнів. Тоді мене  вчительки з’їдять, бо залишаться без годин.

Коли я це почув, то подумав, що то навіть не конкуренція за учня, це боротьба за власне виживання. Наші діти стали на вагу золота… До речі, протягом тривалого часу ми досліджували поміж людьми цікаву тему: чи хочуть  діти вчитися? Наші діти, як правило, вчитися не хочуть. До них дійшло, що не розум у голові, здобутий у навчальному закладі, додає грошей до кишені, а інша праця, у тому числі і на заробітках. Викладачі нам розповідали, що коли у самбірських студентів була стипендія, то був бодай стимул їхати на науку, тепер стипендії нема і діти втрачають інтерес. Один з працівників навчального закладу розповів, що коли питає у Марусі, чому вона не була на заняттях, Маруся відповідає, що мама не мала грошей відправити її у Самбір. І віриться, і не віриться, але радше всього, це стає схожим на правду. У таких умовах  студенти і це, виявляється, правда, вдаються до підзаробітків. Хлопці йдуть підсобниками, дівчата – у бари офіціантками, бо ж є сім’ї, особливо з гірських районів, де батьки не можуть виживати, а тому заробіток їхніх дітей-студентів допомагає хоч якось латати дірки… Винайняти помешкання в Самборі – ми це досліджували, теж справа не з дешевих. Окрема кімната у квартирі разом з господарями – щонайменше 1000 гривень. Інколи у цю суму може входити миска зупи від ґаздині. Для батьків і ця сума видається немалою, зважаючи і на інші освітні витрати.

Почули ми від викладачів, що дуже багато їхній випускників не планують поєднувати своє майбутнє з отриманою професію, більшість марить закордонням. Наприклад, вихованці медичного коледжу вважають, що здобуті знання їм допоможуть в іншій країні доглядати стареньких людей і мати за це пристойну платню. Зрештою, останніми роками пішла тенденція, що наші діти їдуть за наукою до сусідньої Польщі. І не тому, що там дають ліпші знання, а для того, щоб там залишитися. У цій країні поруч з нашим кордоном – ті самі демографічні проблеми і так само діти звідти виїжджають поближче до Варшави, або в інші Європейські країни, а нашим  залишають свої терени.

Анжела НАМАЧИНСЬКА.