Колишніх годі було в дім загнати, нинішніх – годі з дому вигнати

SambirWZ
37

Колишніх годі було в дім загнати, нинішніх – годі з дому вигнати

Одного разу ми вдалися у спогади і розповіли читачам нинішнім, як забавлялися, розважалися їхні батьки. Деяким нашим читачам цього виявилося замало і ось до офісу “Високого Замку” в Самборі завітав наш читач Петро Борецький і повідомив, що з великим задоволенням разом з нами згадував часи сімдесятих-вісімдесятих років… Щиро вдячний за спогади пан Петро вирішив продовжити тему. Він вважає, що треба нинішнім батькам і дідусям пригадати, як вони відпочивали ще до того часу, як стали підлітками, котрі ходили на дискотеки і у кіно.

Найбільш поширеним був  футбол. Влітку годі було знайти більш-менш придатне поле, яке б не займали діти. Грали усі, навіть ті, кому це не зовсім вдавалося. У середині сімдесятих в авторитеті був вуличний футбол: хлопчиська гуртувалися, обирали поміж собою найсильніших і заявлялися на літні ігри, які неодмінно проходили на великому стадіоні у центрі Самбора. Перемогти було престижно. Інколи як стимул дітям видавали талони на пиріжки, які можна було отоварити у єдиній в Самборі “Пиріжковій” – тепер там аптека на площі Ринок.

Вуличні ігри теж були у пошанівку – “Ловушки”, “Войнушки” або “Хованки” – дітвора ганяла, тішилася, а галасу на вулицях було стільки, що тепер такого в принципі нема. В один час поширеними були ігри, які по різному називалися, але розвага гарантована. Ставили одна на одну кілька банок з-під консервів і підлітки, озброєні міцними палицями, з певної відстані у них поціляли. Вигравав той, хто відразу попадав у вибудувану піраміду.  Причому, учасники відходили від банок щоразу дальше. Про “скакалки” мовчимо – без цього жодна дівчина не обходилася. В один час модними були “резинки”. Настільки модними, що усі школи у час перерви стрибали. Це була розвага у більшості для дівчаток. Звичайна ґумка, як тоді казали, “до трусів”, зшивалася і дві дівчинки, стоячи одна перед іншою,  натягаючи їх на ноги, створювали такий собі прямокутник. Тоді всі за чергою стрибали то у прямокутник, то повз нього, то на резинки – всілякі викрутаси були. Резинку щоразу піднімали вище – аж до пояса. Перемагав той, що вище стрибав… З часом і хлопці собі уподобали такі забави… Крутими на той час вважалися ті, які товаришували з гирями або перекладинами. Тоді хлопчиська хизувалися кубиками на животі і роздутими м’язами. Прикольно було вранці побігати кілька кругів на Молоджіному озері (колись там справді була вода). Бігали, потім приймали вранішні водні процедури, розтиралися рушниками. Окремі мікрорайони мали свої спортивні зали, як правило, десь у підвалах. Наприклад КаМа (мікрорайон Володимира Великого) – там також міць на м’язи наганяли, щоб потім похизуватися. Один з “качків” “надував” руку, а іншим було цікаво потиснути, на скільки вона тверда. В авторитеті були тенісні столи або бадмінтон – але далеко не всі могли собі дозволити таку розкіш. Хлопчиська влаштовували  турніри. Трохи старші від дітей, але молодші від підлітків “присідали” на гральні карти. Вони коштували у магазині приблизно 1 карбованець, але не всі могли їх купити – тоді  діти малювали карти вручну. Найпопулярнішими були “дурак” і “тринька”. “Тринька” – це на гроші… Інколи можна було мати цілу кишеню дрібних копійок, які вранці йшли на шкільні пиріжки… А ще полюбляли “Ножички” – маленькі цизорики були практично у всіх і не як холодна зброя. Була розроблена ціла система гри – вправність кидання ножика у різник “конфігураціях” – аби лиш втикнувся у землю.

Але розповідаючи про все це, пан Петро мав на увазі інше. Він ніяк не може змиритися з тим, що нинішнє покоління з дому не виженеш. Батьки заради того, аби “при хаті був”, ще маленьким купують комп’ютери, телефони і дітей за вуха від них не відтягнеш. Якщо нас, згадує співрозмовник, годі було до хати загнати на обід, то теперішніх – годі з хати випхати. Тому і покоління, яке росте, уже сліпе (у прямому розумінні слова), горбате, задихається, кривиться і має купу болячок. А все тому, що спорт, руханка, розваги стали прерогативою окремих. Виростає покоління дітей, яке не спілкується  наживо…

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар