Коли щодня відчуваєш чужий біль…

SambirWZ
32

Коли щодня відчуваєш чужий біль…

Знаєте, життя буває настільки складним, що від хоспісу не застрахований ніхто. Це специфічний заклад, який може бути останнім прихистком для тих, хто важко захворів і потребує медичного догляду. Але після відвідин хоспісу у Сідому потім почуваю себе прикро…

А того дня був день відкритих дверей і на запрошення керівника Тараса Струка разом з тодішнім першим заступником голови РДА Петром Германом увійшли у відкриті двері. Вкотре згадали, яким аварійним був цей заклад колись і в яку лялечку перетворився. Там справді затишно, тепло, щиро і щедро. Людей запросили на Миколаївське дійство. Хтось ішов сам, когось вели попід руки, але навіть на втомлених болем обличчях бачив радість. Може до когось Святий Благодійник прийшов востаннє?.. Поколядували разом і від цього стало на душі не так боляче.

А потім ми поїхали, залишивши цей острівець милосердя і 35 хворих людлей, окутаних ласкою і турботою. До речі, про колектив. Там далеко не кожен здатний працювати, бо щодня бачити чужий біль непросто. Директор хоспісу Тарас Струк розповів нам про непрості будні, а головне – медперсонал працює за надто низькими зарплатами. Декому доводиться брати відпустки не для того, щоб відпочити, а щоб поїхати на заробітки, а потім розповісти, що за місяць заробили стільки грошей, скільки у хоспісі – за вісім. І це наша сумна реальність…

Роман ІВАНЧУК.

 

Вас це може зацікавити