Коли щодня відчуваєш чужий біль…

Знаєте, життя буває настільки складним, що від хоспісу не застрахований ніхто. Це специфічний заклад, який може бути останнім прихистком для тих, хто важко захворів і потребує медичного догляду. Але після відвідин хоспісу у Сідому потім почуваю себе прикро…

А того дня був день відкритих дверей і на запрошення керівника Тараса Струка разом з тодішнім першим заступником голови РДА Петром Германом увійшли у відкриті двері. Вкотре згадали, яким аварійним був цей заклад колись і в яку лялечку перетворився. Там справді затишно, тепло, щиро і щедро. Людей запросили на Миколаївське дійство. Хтось ішов сам, когось вели попід руки, але навіть на втомлених болем обличчях бачив радість. Може до когось Святий Благодійник прийшов востаннє?.. Поколядували разом і від цього стало на душі не так боляче.

А потім ми поїхали, залишивши цей острівець милосердя і 35 хворих людлей, окутаних ласкою і турботою. До речі, про колектив. Там далеко не кожен здатний працювати, бо щодня бачити чужий біль непросто. Директор хоспісу Тарас Струк розповів нам про непрості будні, а головне – медперсонал працює за надто низькими зарплатами. Декому доводиться брати відпустки не для того, щоб відпочити, а щоб поїхати на заробітки, а потім розповісти, що за місяць заробили стільки грошей, скільки у хоспісі – за вісім. І це наша сумна реальність…

Роман ІВАНЧУК.