Кому листопад руки обтягає…
Мій давній приятель вуйцьо Зеньо (на жаль, покійний) колись казав, що, йдучи вулицею, неодмінно вітається з усіма двірниками – навіть незнайомими. І тільки тому, що шанує їхню нелегку працю. Все те, казав, що ми за день накидуємо, вони мусять спозаранку вимітати. Двірники у Самборі – люди направду дуже сумлінні.
Одна моя знайома, приїхавши зі Старого Самбора до нас, перепитала, що нині в місті таке важне буде відбуватися, що всі підмітальники так щиро метуть вулиці. Насправді, ніщо не відбувалося, просто у нас так щодня метуть. Треба віддати належне керівнику СКП «Об’єднане» Андрію Сліпецькому, який зумів так вишколити працівників. А ще майстрові ходять та перевіряють, як двірники працюють. Можуть їх навіть насварити, коли щось не так. І коли вранці чую грізний голос майстрової, яка мусить оббігати половину Самбора з контрольною функцією, за потреби – покричати, то стає шкода і майстрової, і двірників.
Це така прелюдія. Тепер конкретно. Біля офісу «Високого Замку», точніше, біля пам’ятника Чайковському, прибиранням займається Ірина Кінишин з чоловіком Ярославом. Я давно обіцяв їй розповісти про неї в газеті, бо справді, такої сумлінної працівниці давно не бачив. Приходжу на роботу вранці, а вона разом з чоловіком уже на посту. Останнім часом скаржилися на листя двох старів горіхів. Ті горіхи цьогоріч не стільки плодів дали, скільки листя насипали. Ну, повірте, жінка кожного ранку листя мете, а воно все падає і падає. Одного разу, надивившись на ту пекельну працю, нарадив пані Ірині: почекайте, нехай горіхи стануть голими, а тоді все разом зберете. Логіка нормальної людини так і працює. Але пані Ірина авторитетно запевнила, що так робити не можна з двох причин. Одна – постійно їздить начальник і дивиться, як ми збираємо листя. Друга – якщо все запустити до часу голих горіхів, то потім дуже важко на одні руки. А ще у пані Ірини є дільниця для прибирання на вулиці Івана Франка. От на Франка вона скаржиться більше, ніж на Чайковського, бо листя там багато, і смітять люди частіше. Кожна пора року для двірників по своєму складна. От ми тішимося весною, осінню чи ще чимось, а у них, двірників, “радість” зовсім інакша. Восени – листя, взимку – сніг та ожеледиця… Пані Іра по кілька разів протягом літа видовбує травичку з-поміж плитки, що біля пам’ятника Чайковському. Це ж цілий день треба сидіти під спекотним сонцем і виколупувати. А ми інколи просто так проходимо, не звертаючи уваги на те, де травичка росте чи не росте, бо вже прополена, і хто це робить… Ми не звертаємо увагу на те, як двірник восени згортає пожовкле листя у якусь ряднину і на плечах несе до найближчого смітника, або нагорне на тротуар велику купу і чекає, поки приїде машина, щоб завантажити вручну… Це ж яка важка праця! Це праця, яку ми не помічаємо тоді, коли у місті чисто, і помічаємо тоді, коли брудно… Справді мав рацію вуйцьо Зеньо – з двірниками треба шанобливо вітатися…
А наша пані Іра, ви собі не думайте, що така проста жінка-двірничка. Вона, виявляється, у церкві не просто так стоїть, як більшість з нас, а співає на рівні з дяком, бо має гарний голос. А одного разу я побачив її разом з чоловіком на “Лемківській ватрі” у Нагірному – святково вбрані, чимчикували собі на співочому полі, долучаючись до культурної спадщини краю. А ще іншим разом пані Ірина зізналася, як давньому другу, що разом з чоловіком у неділю їздила електричкою на екскурсію у Рудки, походили вулицями, побачили старовинні місця, покуштували морозива. От знаєте, я ніби такий собі мудрий, а мені ні разу не спадало на думку взяти дружину і поїхати на екскурсію в Рудки… Як багато я втрачаю в тому житті…
…Коли дописав публікацію, вийшов з офісу і побачив, що мої герої мирно сидять на лавочці. З двох причин – о другій дня начальник перевірятиме роботу, а тому треба бути на посту. І наступна причина – мають давати матеріальну допомогу, яку ще перед виборами виписали, і через це треба чекати поповнення в банкоматі. Взагалі, двірники – дуже мужні люди. Вони можуть навіть довше, ніж, наприклад, вчителі, терпіти несвоєчасну виплату зарплати, але якщо терпець уривається, то авторитетів не існує – можуть під ратушу чи в іншу структуру з мітлами прийти і у власних емоціях не добирати літературних слів. А зрештою, чого стидатися. Вони ж не стидаються після нас, “культурних”, прибирати…
І наостанок коротка довідка від керівника СКП «Об’єднане» Андрія Сліпецького. Самбір поділений на 50 дільниць, плюс – два двірники на міському кладовищі. Працює 44 двірники, але їм до кінця року буде бракувати грошей на зарплату. Очевидно, підмітальникам доведеться збільшувати територію обслуговування, а деякі дільниці взагалі можуть залишитися без прибиральників. Особливо в зоні індивідуальної забудови.
Роман ІВАНЧУК