Журналістське розслідування
Кому потрібна старенька хата?
Не хочеться вірити, що міська рада претендує на чужу спадщину
Минулого разу опублікували матеріал “Роман Пицик захистив законного власника квартири і нині його у цьому… звинувачують”. Уже з самого заголовка можна збагнути, що “інкримінують” керівники ратуші своєму підлеглому юристові…
Але для тих, хто з поважних причин не читав, нагадаємо: завідувач юридичним відділом ратуші Роман Пицик, судячи з останніх подій та висловлювань мера Юрія Гамара, став ворогом начальства. Начальство на нього написало заяву в СБУ, він відповів тим же. Потім Роману Євгеновичу виписали догану, яку він обіцяв оскаржувати. Крім всього іншого, роботу юридичного відомства начебто перевіряли незалежні юристи і то не самбірські, а львівські. Одне слово, головного юриста міста пана Пицика звинуватили у тому, що він, будучи третьою чи якоюсь там іншою, стороною у судових дебатах підтримав позов чоловіка, який прогайнував час і вчасно не відкрив у нотаріуса заповіт. (Хоча у суді тоді був не Пицик, а інший юрист ратуші). Суд, треба сказати, чиста формальність, бо кому влізе у голову претендувати на чуже приватизоване помешкання, на яке був заповіт… У багаторічній журналістській практиці уперше з таким стикаємося – якщо такі спори й були раніше, то, повірте, не викликали емоцій чи претензій з боку влади. За нинішньої влади з’явилися – чи то емоції на адресу Пицика, чи то інтереси до чужого майна…
Минулого тижня до нас завітав самбірянин Богдан Янчак – чоловік, який тепер має клопіт з міською радою через невчасно відкритий заповіт, власне безіменний герой першої публікації. Він розповів свою житейську історію. Доглядав рідну сестру матері Анастасію Ветівську, яка мешкала у Самборі на вулиці Східній, 9, у половині старенького дерев’яного будинку. У другої половини – інший власник і там наразі ніхто не живе. Частина оселі Анастасії Ветівської була уже настільки старенькою, що пану Богдану довелося ремонтувати, вкладаючи свої гроші. Анастасія Ветівська прожила більше дев’яносто років, дітей не мала, тривалий час слабувала, особливо зором, і потребувала постійного догляду. Коли пан Богдан втомився увесь час ходити до неї, то забрав її до себе на вулицю Колійову і вже там доглядав. У його ж будинку вона померла, звідти і похорон провадили… Усі сусіди знають, при кому власниця половину будинку віку доживала, а тому усім було зрозуміло, кому належатиме помешкання старенької. Вона склала заповіт у присутності державного нотаріуса Юрія Кульчицького 6 лютого 2004 року. (Пан Богдан продемонстрував документ). Чому запізнився з відкриттям заповіту, це уже не так важливо – ну, сталося, може забув, може не знав про піврічний термін, зрештою, кого це гребе? Богдан Янчак вчинив так, як і велить у такій ситуації закон, – пішов до суду, щоб Феміда продовжила термін відкриття заповіту. Юристи ратуші погодилися з таким позовом пана Богдана, суддя Ігор Казан продовжив термін відкриття заповіту. Все так і залишилося б на рівні формальностей, проте пан Янчак отримав запрошення в… Апеляційний суд Львівської області. Апеляційну скаргу підготувала представник відповідача Самбірської міської ради Галина Куцалаба (хтось їй дав таке доручення). Ми розуміємо, чому автором скарги в Апеляційний суд не міг бути хтось із юристів міськради – бо то справа проти них… Але невідомо, чи сторонній адвокат працює на ратушу на волонтерських засадах, захищаючи інтереси міської ради, чи за угодою. Хоча ми не чули, щоб сесія міськради благословляла мера на укладання угоди на юридичні послуги. Але це не так важливо. Не будемо цитувати текст апеляційної скарги, бо і так зрозуміло, що Галина Куцалаба сумнівається у правильності рішення, яке прийняв самбірський суддя Ігор Казан, і знаходить для цього відповідні аргументи. Віримо, що аргументи можуть звучати поважно та переконливо. Але апеляційна скарга закінчується словами: “Скасувати рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області по справі №452/3366/15-ц від 11 грудня 2015 року за позовом Янчака Богдана Степановича до виконкому Самбірської міської ради Львівської області про визнання додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини і ухвалити нове рішення, яким відмовити Янчаку Богдану Степановичу у задоволенні позовних вимог”. Дуже різко і безапеляційно – чоловіка хочуть залишити без спадщини його тітки, яку він роками доглядав і поховав… Віримо у те, що Апеляційний суд прийме правильне рішення. Але ми б дуже не хотіли, щоб сім’я Богдана Янчака залишилася без того, що їй належить, згідно із заповітом. Нам не хочеться вірити і у те, що хтось поклав око на цю хатину, точніше не стільки на хатину, бо вона не надто придатна для життя, скільки на 7 арів землі біля неї у привабливому місці. Хіба люди, які ініціювали апеляційну скаргу, не думали про те, що через ці забаганки, а точніше, інтереси, пан Янчак може залишитися без успадкованого житла, яке перейде на конто міста. Навіть якщо допустити – Апеляційний суд погодиться з автором апеляційної скарги Галиною Куцалабою, то кому потім дістанеться чуже майно? Ми поспілкувалися і з сусідами на вулиці Східній. Вони розповіли, що друга половина будинку – ота значно гірша, має свою власницю, проте вона уже тривалий час за кордоном і чи повернеться, невідомо. Ствердили, що сусідку Ветівську спочатку у її хаті доглядав племінник Богдан Янчак, а потім забрав її до свого помешкання на Колійову…
Ми не вмішуємося у справи судові – нехай вирішують за законами, у тому числі і законами моралі, але вважаємо, що коли у міській раді прочитають це журналістське розслідування, то сам міський голова Юрій Гамар, мабуть, обуриться і попросить найманого адвоката забрати апеляційну скаргу ще до судового засідання, призначеного на 26 травня.
Роман ІВАНЧУК.