Кращий молодий арбітр області Тарас Козак – перший громадянин Самбора нового тисячоліття
У нас була традиція: кожного року 1 січня «Високий Замок» разом з приятелями приходи в гості…
Минулого тижня з’явилася новина, яку ніяк не можемо обійти боком, і ви потім дізнаєтеся, чому? Так ось, відбулося нагородження кращих арбітрів Львівщини. Кращим молодим арбітром визнали самбірянина, вихованця Самбірської ДЮСШ, педагогічного коледжу імені Івана Филипчака Тараса Козака. Місцеві спортовці відзначають той факт, що перші кроки у футболі він робив у районних змаганнях і зараз продовжує судити матчі чемпіонату та кубків району з футболу та мініфутболу.
НЕ СТІЛЬКИ Тарас Козак знайомий з «Високим Замком» з першого дня народження, скільки – ми з ним… Рівно двадцять років тому, 1 січня 2001 року, розпочиналося нове тисячоліття, і Тарас Богович, який на той час працював журналістом в офісі нашої газети, вирішив поцікавитися, кому ж поталанило стати першим громадянином Самбора у новій ері. Того ж таки 1 січня ми були в пологовому будинку і перше фото, яке зробили, – це і було немовля Лілі та Миколи Козаків – Тарасик. Пригадую, пані Ліля тоді розповідала нам, що «на ратуші дзвони били, а я народжувала…» Дуже символічно! Так ось, до відома фанів футболу – вашому найкращому молодому арбітру 1 січня виповниться рівно 20 років!
Після того, як ми описали про подію у «Високозамківській Самбірщині», вирішили взяти таке собі «шефство» над Тарасиком, а простіше сказати – просто з ним товаришувати. Читачі старшого віку, мабуть, пам’ятають, що на початку кожного року ми приходили в гості до Козаків з презентами та привітаннями, зі слів батьків розповідати в газеті про його справи та успіхи. Спочатку були перші слова, перші кроки, перші здобутки у початковій школі, перші вчителі, а вже потім сам Тарасик розповідав нам про свої досягнення. І хоч ми обіцяли приходити в гості до Козаків кожного року, аж до 18-річчя нашого приятеля, але потім традиція десь загубилася… Таке трапляється, бо ж треба деколи й лице мати – щороку ввалюватися до чужого помешкання, а мама Ліля мусить готувати улюблений салат нашого репортера – олів’є…
Якось біля Ралівської школи відкривали майданчик зі штучним покриттям. Мене запросили як літописця. Стою на крайчику поля, спостерігаю за грою і, знаєте, як мені було приємно, коли в одному місці підійшов до мене сам арбітр матчу і потиснув руку. Я спочатку розгубився, а потім упізнав у справедливому судді нашого Тараса. Я тоді з гордістю усім розповідав про юного друга, якому довіряють бути арбітром… Час на часі, як відомо, не стоїть і Тарас Миколайович тепер уже визнаний суддя та ще й підкріпленим поважним титулом на рівні області!
Кожного разу, коли ще приходили до Козаків, коли Тарасик щойно підростав, то найближчі родичі з Самбора та Підгайчик, які традиційно навідувалися на свято, обирали йому професію. Дідусь Хадай, який керував Самбірською гімназією, хотів бачити внука у математиках, тато Микола – знаний тренер та футболіст, відповідно – у спортсменах. Мої симпатії були на боці спорту, а тому одного разу спрезентував Тарасикові футбольний м’яч…
Ось така у нас історія першого мешканця Самбора нового тисячоліття.
Роман ІВАНЧУК.