Лемки та бойки бавилися одночасно, але одні в Нагірному, інші – у Спасі
В один день, тобто у неділю і одночасно, на наших теренах були дві забави – бойків та лемків. Нашому репортерові довелося перепросити лемків у Нагірному і поїхати у Спас до бойків. Хоча ці дві події заслуговували нашої присутності, але як себе розполовинити?
СВЯТО у Нагірному завжди вражає родинністю. Сюди приходять і приїжджають не тільки ті, які зазнали поневірянь виселення, а вже і їхні діти та внуки. Свято, як кажуть, передають з покоління у покоління як найцінніший дар. Бо тільки тут говорять по-своєму, співають своїх пісень, витинають свої таночки. За свідченням очевидців, саме так і було у Нагірному. Данину поваги віддали лемкам голова ЛОДА Олег Синютка, народний депутат Ярослав Дубневич, депутати обласної ради Володимир Шведа, Володимир Кужидло, Олег Домчак, керівники Самбірщини.
А у Спасі, де бавилися бойки, такого поважного представництва не було, свято тривало за участі депутата обласної ради Михайла Гички, керівників району Тетяни Терлецької та першого заступника голови РДА Руслана Пупи, але мали поважних гостей іншого ґатунку – керівників Сватівщини та з Закарпатського Великого Березного. Привезли зі собою свої творчі колективи, тому концерт був напрочуд розмаїтим та багатоголосим. До своїх артистів ми уже звикли, а чужих почути – то в радість. Гора Сторожня вражала ще більшим розмаїттям одягнених вишиванок, ніж торік, і як би складно не було організаторам – районній раді, влаштовувати такі дійства, але вдячність людей того вартує. Описувати забави – справа невдячна, бо їх не описувати треба, а участь брати… Пішли ми по тих ятках з народними умільцями та їхніми виробами – направду вражає. Зустрівся нам Іван Стецик зі Стрільбич. Ми знали, що він уміє варити добрий сир, але не знали, що дружина гарно вишиває бісером. Побачили умільця, який зі справжньої бульби вміє виготовляти справжні чіпси без хімії. Бачили вироби ткаль і вишивальниць – одне слово, чого душа бажає, усе на святі було. Мушу визнати, що найбільший попит серед яток був у майстрів бойківської кухні. Я мав приємність бути зі своїми друзями-лемками і пригощати їх чужими смаколиками. Вони ніяк не могли зрозуміти, що усе це роздають за бездурно… Ну, так у нас, у бойків, є, бо щирі ми. Нехай небагаті у тих горах, але гостям завжди раді. І ще дещо з бойківського житейського гумору. Один татко Святослав Володимирович вирішив долучити свого сина Володимира Святославовича до бізнесу. Разом з однолітками хлопака торгував фірмовими виробами етнофестивалю «Карпатія» – брюлочки, магнітики, горнятка… Я відразу отримав команду щось придбати. Виторг дав, але потім Святослав Володимирович зізнався, що син натішитися не може доброю торгівлею, але не знає, що його тато стоїть поблизу і усіх знайомих багачів посилає за покупками. Така хитра торгівля може хіба у бойків бути.
І наостанок слова голови райради Тетяни Терлецькоїпро те, навіщо усе це недешеве дійство творять? Усе заради розвитку туризму і промоції рідного краю. Хоча нам видається, що від популяризації рідного району наразі тільки збитки, але якщо нічого не робити, то нічого і не буде.
Роман ІВАНЧУК.