Лише на своє вісімдесятиріччя «морж» Тарановський пішов на «пенсію»
Якщо колись хтось побачив би таке масове зимове купання, як останніх років, то не повірив би своїм очам. А зачинателем дійства на наших теренах був ралівчанин Микола Тарановський (йому як старожилові дозволили посидіти). Він більше 20 років не лише сам цілорічно в будь-яку погоду зранку після пробіжки купався в Дністрі, а й залучив до купелі чимало аматорів. На жаль, цьогоріч патріарх самбірських «моржів» водні процедури на свіжому повітрі припинив – має на те певні причини, та й, знаєте, вік не той. До речі, про вік… У понеділок, 4 лютого, йому виповниться 80 років.
ХОТІЛОСЯ б про цього чоловіка сказати трішки більше, бо заслужив поваги багатьох, зрештою, крім усього іншого – він постійний читач «Високого Замку». Микола Тарановський народився на Хмельниччині, а на Прикарпаття приїхав в середині 50-х років після закінчення Чернівецького кооперативного технікуму… Працював у самбірській кооперації, багато років очолював «Міжрайпаливо», яке, крім Самбора, мало підрозділи в Турці, Старому Самборі, Мостиськах і Городку. І завжди був добрим господарем. Мабуть, тому уже за незалежної України місцева влада довірила йому покерувати комунгоспом (тепер СКП «Об’єднане»), а на заслужений відпочинок вийшов, як і починав, з торгівлі – з посади завідуючого самбірським відділенням ВАТ “Львівхолод”. Всюди Микола Павлович залишав про себе добру пам’ять, зрештою, у поганих людей не буває так багато друзів, скільки у нього. Про ювіляра можна розповідати багато. По-перше, він дуже працелюбний. Незважаючи на поважний вік, продовжує займатися бджолярством – вивозить влітку свою пасіку на великобілинські луки. Цілющим медом з тамтешнього різнотрав’я щедро ділиться з друзями і, знаєте, радіє від того, що приносить їм у домівки трішки солодкої радості. Друге його захоплення – овочівництво, особливо вирощування помідорів. На початку весни вдома не застати, бо він у ралівському лісі збирає березовий сік. Не можна не написати і про таке його захоплення як гаряча парна і дубовий або березовий віник. У цій справі він – професор. А тому, будуючи гараж на власному обійсті, прилаштував при ньому ще й, як колись казали, свою лазничку, в яку радо запрошує друзів.
Була одного разу цікава ситуація. Лікарі встановили Миколі Павловичу дуже прикрий діагноз, а він, на зло медикам, почав займатися спортом і купатися щодня у будь-яку погоду. І недуга кудись відступила. Ми і написали про це у газеті, але знали б ви, скільки потім у нас же було проблем з лікарем-онкологом. Звинуватив нас у тому, що вводимо читачів в оману – начебто можна вилікуватися Дністровими водами. І бачите, як воно є, лікар той уже давно помер, а Микола Павлович, тьху-тьху, ще нівроку виглядає…
Повернемося до Йорданської купелі. Цьогоріч Микола Тарановський у воду вже не занурився. Але про компанію не забув. Він приїхав на берег Дністра, щоб зварити для своїх «моржів», яких залучив до зимового купання, смачної рибної юшки, погомоніти з ними, намилуватися велелюддям тих, хто хоч раз на рік пірнає в холодну дністровську воду.
А ще у героя нашої оповідки феноменальна пам’ять. Він знає усі дати народження своїх товаришів і неодмінно того дня вітає: чи сам приходить, чи телефоном. І ми вам радимо відсвіжити пам’ять, згадавши у день ювілею щирого та порядного друга – Миколу Павловича Тарановського.
Ігор ТИЛИЧКО, Роман ІВАНЧУК.