Лише на своє вісімдесятиріччя «морж» Тарановський пішов на «пенсію»

SambirWZ
177

Лише на своє вісімдесятиріччя «морж» Тарановський пішов на «пенсію»

Якщо колись хтось побачив би таке масове зимове купання, як останніх років, то  не повірив би своїм очам. А зачинателем дійства на наших теренах був ралівчанин Микола Тарановський (йому як старожилові дозволили посидіти). Він більше 20 років не лише сам цілорічно в будь-яку погоду зранку після пробіжки купався в Дністрі, а й залучив до купелі чимало аматорів. На жаль, цьогоріч патріарх самбірських «моржів» водні процедури на свіжому повітрі припинив – має на те певні причини, та й, знаєте, вік не той. До речі, про вік… У понеділок, 4 лютого, йому виповниться 80 років.

ХОТІЛОСЯ б про цього чоловіка сказати трішки більше, бо заслужив поваги багатьох, зрештою, крім усього іншого – він постійний читач «Високого Замку». Микола Тарановський народився на Хмельниччині, а на Прикарпаття приїхав в середині 50-х років після закінчення Чернівецького кооперативного технікуму… Працював у самбірській кооперації, багато років очолював «Міжрайпаливо», яке, крім Самбора, мало підрозділи в Турці, Старому Самборі, Мостиськах і Городку. І завжди був добрим господарем. Мабуть, тому уже за незалежної України місцева влада довірила йому покерувати комунгоспом (тепер СКП «Об’єднане»), а на заслужений відпочинок вийшов, як і починав, з торгівлі – з посади завідуючого самбірським відділенням ВАТ “Львівхолод”. Всюди Микола Павлович залишав про себе добру пам’ять, зрештою, у поганих людей не буває так багато друзів, скільки у нього. Про ювіляра можна розповідати багато. По-перше, він дуже працелюбний. Незважаючи на поважний вік,  продовжує займатися бджолярством – вивозить влітку свою пасіку на великобілинські луки. Цілющим медом з тамтешнього різнотрав’я щедро ділиться з друзями і, знаєте, радіє від того, що приносить їм у домівки трішки солодкої радості. Друге його захоплення – овочівництво, особливо вирощування помідорів. На початку весни вдома не застати, бо він у ралівському лісі збирає березовий сік. Не можна не написати і про таке його захоплення як гаряча парна і дубовий або березовий віник. У цій справі він – професор. А тому, будуючи гараж на власному обійсті, прилаштував при ньому ще й, як колись казали, свою лазничку, в яку радо запрошує друзів.

Була одного разу цікава ситуація. Лікарі встановили Миколі Павловичу дуже прикрий діагноз, а він, на зло медикам, почав займатися спортом і купатися щодня у будь-яку погоду. І недуга кудись відступила. Ми і написали про це у газеті, але знали б ви, скільки потім у нас же було проблем з лікарем-онкологом. Звинуватив нас у тому, що вводимо читачів в оману – начебто можна вилікуватися Дністровими водами. І бачите, як воно є, лікар той уже давно помер, а Микола Павлович, тьху-тьху, ще нівроку виглядає…

Повернемося до Йорданської купелі. Цьогоріч Микола Тарановський у воду вже не занурився. Але про компанію не забув. Він приїхав на берег Дністра, щоб зварити для своїх «моржів», яких залучив до зимового купання, смачної рибної юшки, погомоніти з ними, намилуватися велелюддям тих, хто хоч раз на рік пірнає в холодну дністровську воду.

А ще у героя нашої оповідки феноменальна пам’ять. Він знає усі дати народження своїх товаришів і неодмінно того дня вітає: чи сам приходить, чи телефоном. І ми вам радимо відсвіжити пам’ять, згадавши у день ювілею щирого та порядного друга – Миколу Павловича Тарановського.

Ігор ТИЛИЧКО, Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар