Людмила Кундис побачить око «з другого боку»

SambirWZ
6

Людмила Кундис побачить око «з другого боку»

У часі передвиборчої кампанії, коли кандидати дуже хочуть стати депутатами, то чи не головна їхня зброя у боротьбі за серця електорату – щирі обіцянки. Так було, є і буде. Зрештою, як і інше – чи виграють претенденти право на владу, чи ні, але обіцянки мають властивість забуватися.

ОДНОГО разу Юрій Доскіч – «срібний» призер парламентських перегонів по 125 виборчому окрузі, потрапив до самбірського шпиталю як кандидат і після усього, що висловив, аби сподобатися, почув полум’яний виступ лікаря-офтальмолога Людмили Кундис. Чесно сказати, ми більш-менш здогадуємося, про що вона говорила, бо то не перша кампанія в її житті. Так ось, приїжджаєте, обіцяєте і забуваєте, мовляв, багато у нас таких було. А задля ліпшого лікування бракує певної апаратури. Ми не знаємо, що відповів Юрій Юрійович, бо, насправді, віддуватися йому за усіх попередніх обіцяльників не випадало, але минулого тижня представники його передвиборчої команди (виявляється, не розбіглися, тримаються купочки, працюють на перспективу) запросили у «Високий Замок» на серйозну подію – виконання обіцянок кандидатом, який не пройшов у парламент. Людмила Кундис зустріла нас у своєму відділі приблизно такими словами: «Я шокована, я не знаходжу слів, я не вірю своїм очам…» Зрештою, очі окуліста – це дуже серйозний момент, бо вони повинні бачити наші зіниці якомога глибше. Власне, пан Доскіч і привіз налобний офтальмоскоп німецького виробництва. Щаслива власниця нової апаратури розповідала нам, що з допомогою пристрою може ще ліпше працювати і бачити око так, наче з другого боку – ну, якось так ми зрозуміли, не вдаючись до деталей. Юрій Юрійович зізнався, чому саме цю обіцянку вирішив виконати. Бо виступ пані Кундис про невиконані «цяцянки» його зачепив за живе і треба було довести слухачам, що не всі кандидати – забудькуваті негідники. Чи то «для годиться», чи то справді так є, але гість відзначив особливу ауру доброти та милосердя у самбірській лікарні. Ми видно, уже звикли до свого шпиталю і цих позитивних рис «характеру» не помічаємо. Збоку видніше. А ще меценат підкреслив, що то особистий презент Людмилі Кундис і доки вона буде працювати у лікарні, це буде її власність. А працювати, судячи з усього, буде довго. І тепер те, що не стосується теми. Подивився я на Людмилу Володимирівну, її чоловіка – начмеда Миколу Мироновича, і подумав собі: як добре, що такі люди ще живуть та працюють, бо мине покоління Кундисів, прийдуть молоді, вивчені за грубі тисячі, і не знати, чи дадуть раду професійно людей лікувати. Похвала щира і від усього серця – повірте, нашому репортерові ще не треба послуг Людмили Кундис з її імпортним налобним офтальмоскопом.

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити