«Лівого» сміття на самбірському полігоні комісія Кульчицького-Поливки не знайшла,

але «ліва» накладна від Бубнюка так і «зависла» у гарячому повітрі сесійної зали

Сміття у Самборі – це та солодкувато-благодатна тема, у якій кожен має свій моральний, політичний, господарський чи фінансовий зиск. Саме тому, сесія міськради, яка мала заслухати звіт голови робочої групи Володимира Кульчицького-Поливки, мала відповісти на головне питання: чи справді Самбір приймає неконтрольовано непотреб, а чи хтось бере за це гроші у “ліву” кишеню…

ПАН Кульчицький-Поливка з притаманною йому розважливістю та ґрунтовністю монотонно почав з легенди про рай та пекло, в якій дійові особи знайшли компроміс. Ми собі подумали, що коли доповідач розпочав з раю-пекла, то невідомо, коли дійде на сучасний сміттєвий полігон. Доповідав справді довго… Якщо вже не тримався врівноважений Степан Кузьо, то можете повірити, що було трішки нуднувато… Хоча комісія пана Володимира працювала сумлінно. Чого тільки вартує відсидіти у бухгалтерії «Об’єднаного», щоб вибрати усі цифри – завезеного і проплаченого чи не проплаченого сміття. Загалом цифри могла оприлюднити навіть бухгалтер підприємства і не треба було кілька разів збиратися цілій депутатській комісії. З усього, що доповідав пан Кульчицький-Поливка, виберемо те, що видається нам цікавим для загалу. Одне львівське підприємство винне нам за своє сміття 538 тисяч гривень, інше – АВЕ -2 мільйони 300 тисяч. Районне підприємство, яке возить сільський непотреб в Самбір, боргує 38 тисяч, Самбірська КЕЧ – 20 тисяч, Волебаранецька громада – 8 тисяч, Ралівський жек – 6 тисяч. 15 тисяч містян не платять офіційно за сміття і від цього, за підрахунками доповідача, комунальне підприємство тратить у рік майже 2 мільйони гривень. Але якщо ті дрібні боржники, хоча й божники, але наші, то дрогобицький борг у 661 тисячу нас приголомшив. Мало того, що сусідній райцентр тихцем возив нам своє гім…о, та ще й не розрахувався – непорядно.

Основне питання дня – чи возили у Самбір “лівак” зі Львова, повисло у повітрі, оскільки пан Кульчицький-Поливка як голова комісії не міг ствердити, що був “лівак”. Якщо він не міг ствердити, то такого не було? Як же тоді реагувати на репліку депутата Андрія Бубнюка, який має знимку «порожньої» накладної? Тобто, у документі, який показав водій сміттєвоза, не був вказаний тонаж взагалі. До слова, на це питання не міг відповісти навіть гість зі Львова – керівник департаменту житлово-комунального господарства Львівської ОДА Назарій Романчук. Пробурмотів, мовляв, “лівака” не може бути, бо його просто не може бути – усі зацікавлені у чіткому обліку, бо якщо возити “ліві куби”, то за них треба оплачувати реальні гроші… Між іншим, Андрій Бубнюк – це той чи не єдиний з депутатів, якому печуть не чиїсь політичні або фінансові перемоги на смітті, а реальні загрози, бо мешкає на вулиці Шашкевича і каже, що вітерець «парфуми» уже розносить. Свого часу активісти переважили дві чи три машини з чужим сміттям і вирахували, що вантажу було більше, ніж у накладній… І на це питання ґрунтовної відповіді від обласного комунального чиновника не було – не будемо ж ми вам писати про якийсь механізм в машині, який теж щось важить…

Потім чи то одні депутати, чи то інші почали згадувати про вигоду, яку має Самбір, захоронюючи у себе сміття. З часу нашої доброти Самбір отримав 14 мільйонів гривень, купили стільки техніки, скільки ще не було у СКП «Об’єднане». Цим коштом ремонтуватимуть стадіон, парк культури і ще деякі об’єкти, наприклад, площу Ринок. Щоправда, депутату Роману Барніне сподобалося, що міський голова Юрій Гамар сам ділив ті гроші – стадіони, парки, площі, а мав би порадитися з депутатами. Хоча прозвучав і інший цікавий факт – Львів нам заплатив субвенції за сміття навіть більше, ніж ми його прийняли – твердження міського голови. Обранці ще довго вправлялися у темі сміття, бо кожен міг своє сказати. Було відчуття, що влада не проти приймати непотреб з чужих країв, але нехай це буде прозоро – через електронні ваги, які невідомо, хто має ставити, і через камери відеоспостереження. І хоч ні вагою, ні камерою нікого не здивуєш, але дивиною стало те, що треба до нашого полігону притягнути світло, бо там його нема. Якщо хтось і дозволить підключитися до електропостачання, то залізниця. А ця структура у нас – наче держава у державі, і коли залізничний Київ зволить нам це зробити, ніхто не сказав. Якщо ці умови – облік, облік і ще раз облік, будуть виконані, тоді з депутатами можна говорити далі про прийом сміття. Хоча Любов Мосійчукдоволі емоційно виголошувала тезу про те, що треба піднімати вартість сміття, бо якщо вже продаватися і терпіти дискомфорт, то хоч за грубі гроші, а не дрібні копійки. І головне – місто-приймальник не може відчувати такої заборгованості, якою вона є нині. Поновлення подорожей чужого сміття у наше місто можливе лише за умови, якщо боргу у чужаків не буде. Степан Кузьо додав те, про що мовчать. На полігоні у смороді, бруді, інфекції працюють роми, які потім ходять поміж чистими містянами і розносять хвороби. Ще й купаються у фонтані біля ратуші…

У сесійній залі, яка на години три «потонула у смітті», було відчуття, що якогось рішення однаково не приймуть – мер, який має управляти не тільки містом, а й сесією, приймаючи правильні для міста рішення, більше мовчав, мирно спостерігаючи, як істину шукають депутати… Хтось говорив про попередні умови (облік і контроль), хтось твердив, що не піде супроти зборів мешканців мікрорайону «Лопухівка», якому смердить сміття…  Юрій Гамар, збагнувши, що солодкувато-благодатна тема закінчиться нічим, спочатку оголосив нараду з головами фракцій лише на 5 хвилин. Але 5 хвилин розтягнулися ледь не на годину, а потім оголосили «обідню перерву» – на цілий тиждень. Анонсували сесію на минулий вівторок, який був у вівторок. Про подальший розвиток подій – наступного разу.

Роман ІВАНЧУК.