Лікар на прізвище Марчук вимагав у докторки не видавати документи директорці та завучці школи-ліцею, у крові яких не було жодного проміле
Не так давно наша газета розповіла про випадок, який трапився у Самбірській школі-ліцеї імені Андрія Струся. Нагадаємо, несподівано у заклад прийшла комісія у складі заступників міського голови, працівника відділу освіту. Уже потім директорка Оксана Цимбрила зізнається, що про перевірку її ніхто не повідомляв, хоча мали б… А втім, необачно подумала, що гості нарешті зреагували на її три листи про те, що на останньому поверсі тече покрівля і вода залила стіни. Але причина візиту в іншому…
Після події гості склали акт, якому, звісно ж, треба давати хід. У четвер о третій годині дня мало відбутися засідання комісії, щоб визначити, чи є вина директорки, а відповідно: карати, чи милувати. Оксана Миколаївна запросила на засідання вчителів, так би мовити, свідків події, та журналістів, які раніше про це писали. Нас чекало здивування, бо голова комісії Богдан Лисейко – авторитетний і давній освітянський керівник, вирішив запросити до кабінету лише директорку і, якщо має, то захисника. Слово «захисник» у педагогів асоціюється виключно з адвокатом і вони у коридорі відділу освіти загомоніли: «Це ще не суд». Здивувалися і журналісти, бо де написано, що в часі гласності засідання такої комісії має бути засекреченим? Богдан Ярославович обіцяв порадитися з членами комісії, і вже за кілька хвилин виніс вердикт – слухайте. Ну, і дякую, бо, скажу по секрету, журналісти не люблять, коли перед ними зачиняють двері, навіть якщо чогось особливо цікавого за дверима може й не бути…
Слово дали директорці, хоча, як нам видалося, для початку комісія мала зачитати свій акт… Того дня – 3 червня, Оксана Миколаївна прийшла виконувати свої обов’язки о восьмій ранку. Працювала з документацією, провадила розмови з вчителями і батьками, згодом взяла участь у зібранні математиків з приводу педагогічного навантаження, а вже тоді разом з завучем Галиною Дзюбинською взялися готувати школу до ЗНО, яке мало відбутися наступного дня. Виявляється, перед ЗНО директорка має обійти всю школу, позазирати у кожен закуток. Коли піднялися на останній поверх, зайшли у клас, де група вчителів перед тим влаштувала собі скромну перекуску. Коли пані Цимбрила і завучка Галина Дзюбинська уже збиралися виходити з класу, двері відчинилися і на них упав владний «зорепад». Далі, за словами директорки, гості почали нишпорити по класу, відкривали двері шаф, зрештою, знайшли дві пляшки зі спиртним. Чи то вони стояли під столом, чи були у якійсь шафі, чесно сказати, уже не суть важливо. Вчителі не перечили, що пляшки були. Може то для майстрів, які класи будуть ремонтувати, зберігали, може то зовсім не пійло – його ж на експертизу не брали. Усе це очільники міста демонстративно зазнимкували, а свої дії супроводжували словами «бухаєте», «вам треба відкапатися». Вчителі просили викликати поліцію, аби скерувала їх на експертизу на предмет сп’яніння, але гості цього не зробили. Зробили педагоги, а відтак опинилися у супроводі двох поліцейських у приймальному покої Самбірської ЦРЛ. Коли Оксані Миколаївні уже написали документ, що у її крові нема проміле, а Галині Дзюбинській лише писали про це, у санпропускник прийшли два лікарі. Галина Степанівна розповіла, що на лікаря, яка писала документ, чинився тиск, їй обіцяли звільнення з роботи, твердили, що не має права таке видавати. Одного з лікарів пані Дзюбинська назвала Марчуком (можливо, це збіг, але в Самборі Марчук – головний лікар…) Потім пані Галину ледь не силою впихнули у якусь кімнатку в санпропускнику і там вона опинилася разом з іншим лікарем, від якого явно несло спиртним, і той також почав їй погрожувати… На наше уточнююче запитання, де у той час були два поліцейські, які супроводжували вчительок, почули у відповідь, що вони самі розгубилися, бо такого ще не бачили…
Усе, що ви щойно прочитали, прозвучало у поясненнях директорки і завучки комісії з розслідування обставин інциденту. Більше нікого Богдан Лисейко слухати не захотів, зібрав усі письмові пояснення і дав зрозуміти, що педагоги разом з журналістами можуть бути вільними. Відчуваючи, що для об’єктивності чогось бракуватиме, репортер «Високого Замку» попросив бодай кілька слів у відповідь, однак Богдан Ярославович лише ствердив, що у нього як у голови комісії є достатньо інформації…
Якийсь глибоко в душі схований внутрішній голос підказує нам, що до цієї теми ще доведеться повертатися… Бігме, не стільки тієї гостини чи алкоголю, скільки галасу в педагогічних колах… Та вам же потім в одному місті жити, одними вулицями ходити і, не виключено, пити разом каву, куплену на скромні пенсії… А ті, які, не виключено, домагаються покарань для директорки, колись позбудуться посад, і по тих же вулицях будуть ходити, шукаючи кави… А чи хтось поставить?
Роман ІВАНЧУК.