Ліпше в Городок за п’ять тисяч, ніж на Самбірщині – за дві
Місцеві навчальні заклади продукують фахівців, які нікому не потрібні?
Можна ми повторимо те, що завжди повторювали? Коли наша влада сходиться на сесійні засідання, то має найперше думати про те, чи всі ті слухання разом з рішенням полегшать життя пересічним обивателям. Слухати, звичайно, можна все, але чи буде від цього ефект? Ми не сперечаємося з тим, що тема створення нових робочих місць на Самбірщині дуже актуальна. Тільки ніяк не візьмемо втямки, чи від почутого у “білому домі” збільшиться робочих місць. Хоча вдячні ініціатору цієї теми Юрію Василенку, бо і самі маємо що писати, і тему хоч якось загострили. Бо коли мовчати, то й мінятися нічого не буде.
Спочатку депутати послухали виступ керівника управління праці та соціального захисту Ольги Добрянської. З її виступу виокремили б кілька цифр, наприклад, торік у районі створили 225 робочих місць. Найбільше з усіх – 12, створила будівельна фірма Зіновія Гіля “Аміра”. Чи це справді нові місця, чи ті, які поталанило витягнути з “тіні” – то уже інше питання. Коли пані Ольгу попросили перерахувати, де ці робочі руки, вона стала зачитувати величезний список підприємств зі всілякими чудернацькими назвами, але переконалися: робочі місця є. Управління пані Добрянської провело більше двох десятків перевірок і цікавилося легалізацією робочих місць, правильністю нарахування зарплат, відпусток. Одне слово, влада пильнує тему.
Значно цікавіше стало, коли у співдоповідачем з цього приводу став керівник Центру зайнятості Іван Тимців. Той чоловік робочі місця не створює, але що стосується ринку праці, то знає усе. Кількість безробітних протягом останніх трьох років не міняється – близько тисячі. В середньому на одне село припадає 7-8 відсотків безробітних і це начебто гарний показник, хоча нічого гарного тут нема. Одні люди приходять, інші відходять, а взагалі селян затиснули іншим нормативним документом: якщо у них шмат землі, то законодавець подумав, що селянин на ньому бозна як доробляється і ставати на “біржу” йому не треба. Але це уже інша тема…. Парадокс сучасної ситуації у тому, що люди, які мають відповідний фах і стоять на “біржі”, виглядають начебто зайвими, бо ніхто з роботодавців таких фахівців не потребує. Вакансії, а їх близько тисячі, здебільшого сезонного характеру. Але і з цим частина безробітних могла б погодитися – бо хоч щось у кишеню можна покласти. Але зарплата, яку пропонують роботодавці – в межах до двох тисяч гривень. За таку платню ліпше нічого не робити, вважають безробітні. Самбірська швейна фабрика готова прийняти сотню швачок, але їх нема. Підприємства просять, наприклад, токарів, але і їх нема. Старі повмирали, молоді не навчилися. Іван Тимців твердить, що наші навчальні заклади продукують не фахівців, а потенційних клієнтів “біржі”. Тобто, училища, коледжі роками випускають тих, якими ринок праці перенасичений. Здобуває дитина диплом, не знаходить собі роботи і сидить на “біржі” або удома. Поруч з тим, пан Тимців навів інший цікавий факт. Виявляється, наші самбірські робочі руки експлуатують роботодавці, наприклад,Городка. Їхній транспорт наших людей відвозить до роботи і привозить. Причому, деякі власники підприємств платять від 5 до 10 тисяч гривень. Свіжа тема: орієнтовно у квітні запрацює асфальтний завод турецької фірми “Онур” і потребуватиме працівників, здебільшого, як ми почули, водіїв. Може бути ненормований робочий день і тиждень, але ж і зарплату обіцяють у межах 8 тисяч гривень. Про це почули від можновладців на сесії і поспішили написати для зацікавлених. Хоча влада уже тепер має головний біль: чи знайдуться у нас такі водії?
Роман ІВАНЧУК.