Маленька донечка загиблого Героя зігрівала теплою щічкою холодний портрет свого татуся
На Покрови самбірська громада – чорнобильці, афганці, вояки УПА, місцеві політики, розмаїті кандидати і просто активісти пішли на міський цвинтар на освячення Меморіалу загиблим воякам АТО. І хоч шлях неблизький, але у роздумах про вічне минули його швидко…
Жожного разу, коли буваю на кладовищі у Самборі, де поховані наші воїни, неодмінно йду у цей закуток. Просто відчуваю обов’язок. Туди так само приходять запалити свічечку й інші і ми плачемо над могилами хлопців, яких навіть не знали… Але коли у День Захисника Вітчизни прийшов на це місце, очам не повірив – воно перетворилося у гарно спроектований меморіал однакових гранітних пам’ятників, бо смерть усіх була однаковою… Тільки портрети різні… Маленька дівчинка, донька одного з Героїв, побачивши на камені образ батька, зовсім не звертала уваги на те, про що говорять, виступаючи, дорослі дяді, вона просто обнімала холодний граніт, зігріваючи його теплою щічкою…
Спочатку священики (чомусь здалося, що на таку подію їх мало б бути значно більше, ніж чотири), освятили момеріал і дуже гарно сказали про те, як ми всі маємо ставитися до цього поховання – з особливою повагою, бо хлопці загинули за кожного з нас. Маємо пам’ятати і про родичів Героїв, бо втратили синів, братів, чоловіків тільки тому, що вони боронили нашу землю. Ні, не ту, що на далекому Донбасі, а нашу. Бо якби не зупили окупанта на сході, то він уже урядував би у нас.
Міський голова Тарас Копиляк розповів, що задумували цей меморіал разом з родичами. І він став першим в Україні. І об’єднав відразу девять могил.
Спішили упоратися з роботами до Дня Покрови – величного релігійного свята, свята оборонців рідної землі…
І встигли, хоч погода останніми днями підводила. Та військові натягнули зверху велику палатку і так майстри у холоді працювали. Тарас Васильович найперше висловив вдячність депутатам міської ради, які виділили на спорудження момеріалу 72 тисячі гривень, архітектору міста (а це його проект) Тарасу Дзюбинському, його батькові Володимиру Івановичу, підприємцям Івану Бичику, Андрію Мандзяку, Роману Галюльці, іншим. І навіть тим, які не допомогли…
Міський голова раніше розповідав журналістам, що терміново знадобилося трохи бетону, але керівник однієї фірми відмовився заспонсорувати, здається, з тих мотивів, що ви там при владі піаритеся на похоронах та пам’ятниках… І таке у нас буває… А батьки тут, на місці поховання своїх синів, висловлювали вдячність команді Тараса Копиляка за те, що з перших днів біди разом з ними: починаючи від організації похоронів і закінчуючи освяченням меморіалу. Володимир Юричко – батько Героя додав: тут є дев’ять могил, і нехай їх кількість не збільшується. Виступили бойові командири саперів Олександр Корольов та хіміків – Василь Пугін. От ви чули колись, як надривається голос полковників, здавлений слізьми. Надривається тільки на могилах побратимів…
Коли сторонні розійшлися, було традиційне, як для таких подій, «Пливе кача»… Це треба було бачити – в осінніх сутінках біля кожної могили загиблих молилися їхні батьки, дружини, діти, а потім підходили на молитву до інших могил.
Роман ІВАНЧУК.