Мерам вистачає вхідної і вихідної пошти…
А що читає і чи читає Самбір, поцікавилася наша кореспондент у книгарнях
Свого часу у людей, які начебто себе шанують, в меблевих гарнітурах були шафи для книг. Чи їх хтось читав, чи вони просто були придатком інтер’єру та свідченням інтелігентності господарів, уже не цікаво. Головне – книги були. Не знаємо, куди зникли старі бібліотеки, але тепер, буваючи у гостях, неодмінного раніше атрибута не помічаю. Схиляюся до міркування про те, що наш нарід так зачовганий розмаїтим житейським дріб’язком, що брати собі у голову ще книжки, не вистачає ні часу, ні бажання. Інформацію заміняє телевізор, чужі проблеми – у численних “мильних телесеріалах”. А книжки ще треба читати очима, водити пальцем, забувати, на якій сторінці закінчив, забути, куди поклав…
Отож, питання, з яким я рушила у книгарні, залишається актуальним. Першим об’єктом вивчення стає старий магазин в центрі міста, але із сучасною вивіскою “Книги”. Не людно – одразу помічаю, на ринку народу в рази більше, бо на ринку – тілесний харч, без якого не обійтися…. Хоча потрібно зважити на післяобідній час, коли втомлені сонцем книгомани уже не хочуть лазити по полицях… Вибір непоганий – майже, як у Львові, навіть зауважую товсту енциклопедію з магії, хоча не розумію, чи в Самборі є маги… А скрип підлоги та погане освітлення додає ще більше загадковості.
Пані Стефа тут працює давно. За її словами, найчастіше до книгарні приходить молодь, але бувають і… депутати. “Мери нам ще не траплялися. Певно, часу не мають”, – посміхається жінка. Певно, що не мають, подумала я, вони удень начитаються всілякої нікому непотрібної пошти, то де їм увечері захочеться когось із класиків. У класиків не було таких проблем, як нині у них… Підлітки зазвичай купують фентезі. Наприклад, “Володар перснів” Толкіна та “Персі Джексон і викрадач блискавок” Ріордана. Може слово “фентезі” для батьків не зовсім знане, тому у поміч покликала всезнаючу Вікіпедію. Вона гласить, що “фентезі – це літературний жанр фантастичної літератури, дія якого відбувається у вигаданому світі, де чудеса і вигадка нашого світу є реальністю. Магія й інші надприродні явища не обов`язково повинні бути головними елементами сюжету, теми чи місця дії, проте в будь-якому випадку вони присутні у творі як частина картини світу. Багато історій цього жанру відбуваються у вигаданих світах, де чари є звичною справою. Як правило, від наукової фантастики і літератури жахів фентезі відрізняється відсутністю (псевдо)-наукових та макабричних тем, хоча усі три жанри мають багато спільного”. Дорослі, мабуть, що знали, те і довідалися…
Цікавляться читачі сучасними українськими авторами такими як Люко Дашвар, Ірена Карпа, Василь Шкляр, Любко Дереш і Ліна Костенко. А влітку більше беруть шкільну літературу, розуміючи, що після літа неодмінно приходить 1 вересня. Пані Стефа нам авторитетно ствердила: “Самбір читає! Людям байдуже, чи коштує книжка 80 гривень, чи 30. Якщо вона їх цікавить, то вони її все одно куплять”. Доволі оптимістичне і правдиве запевнення, але смію подумати про те, що вартість книг все ж зависока. За нинішньої бідосі далеко не кожен книгоман зможе щось придбати, бо з духовною їжею можна потерпіти, а от коли не сходити на ринок, то шлунок не зрозуміє поривів до читання. Я більш-менш орієнтуюся у тому, звідки береться складова собівартості книг, тому не дивуюся, що вони дорогі. Але пригадую, свого часу влада на рівні України планувала дотувати українське книговиробництво – мабуть, не вийшло. Зараз влада дотує людськими субсидіями чергових чиновників “Нафтогазу”, бо без газу також не обійтися.
Друга книгарня значно новіша. І людей тут, як мені здалося, багато, і вибір якийсь кращий. Молода продавчиня Марія на всі мої невинні запитання відповідає словами “я на роботі” або “це комерційна таємниця”. Можна подумати, що я не на роботі і розпитую про те, чи отримує зарплату “у конверті”. Відчуваю себе Ольгою Фреймут… Усе ж вдається її розговорити. “Фантастику читають, Кінга, “Володар перснів”. Буває, що приходять батьки з дітьми, для яких найчастіше купують книжки Нестайка”. Марія порадила прочитати “Дівчина у потягу” П.Гоукінза та “До зустрічі з тобою” Дж. Моєса. От отримаю гонорар, й так і зроблю – щось куплю… А серед своїх ровесників (і молодших) поцікавилася, чи не займаються вони обміном літератури. Хтось купив одну книгу, хтось іншу – прочитали і помінялися. Здається, це економічно вигідно, принаймні для читачів. Мало хто дав мені ствердну відповідь.
Анжела НАМАЧИНСЬКА.