Микола Фрей – про мамин борщ, поцілунки дружині, алкоголь, хуліганство в дитинстві та відкати чиновникам

SambirWZ
35

Микола Фрей – про мамин борщ, поцілунки дружині, алкоголь, хуліганство в дитинстві та відкати чиновникам

Не в традиціях нашої газети «лізти в душу» чиновників чи надміру їх розхвалювати. Ми у стосунках з ними скромні – «був десь там», «виступив і щось розумне сказав»… Хоча маємо відчуття, що і чиновники хочуть інколи не побути чиновниками бодай на якийсь час – вони ж бо люди і ніщо людське їм не чуже… Більше трьох років Самбірщиною керує Микола Фрей і, хоч ми з ним інколи спілкуємося по душах, але не на сторінках газет. Настав час наші розмови винести на люди. Отож, голова Самбірської РДА Микола Фрей – гість «Високозамківської Самбірщини».

ИКОЛОМихайловичу, чи думали ви колись у часи, коли працювали у сільському господарстві, потім у підприємництві, а відтак – у команді нардепа Ярослава Дубневича, що вам доведеться керувати цілим районом?

-Звичайно, ні, але коли у 2010-му році мешканці Луківської сільради обрали мене депутатом районної ради, я зрозумів, що в обов’язок входить і піклування про земляків. З того часу й розпочався мій «похід» у політику…

-Перепрошую за відвертість, але як тільки ви з’явилися на політичних небосхилах Самбірщини та ще й з претензіями на владу, то дехто з підозрою поставився навіть до вашого прізвища, мовляв, не українське якесь…

-Мій батько – переселенець з Польщі з села П’яткове біля Перемишля. А мама – уродженка Черкаської області. Мама вчилася у Вишнянському технікумі і після закінчення науки її скерували у колгосп імені Калініна у Луки… Там з батьком і побралися. Тому ваші натяки на якісь там незрозумілі чужоземні прізвища можна відразу відкинути…

-За нашими оперативними даними, ви в дитинстві та юності були таким собі сільським хуліганом. Це правда?

-Правда, бо через запальний характер часто доводилося з’ясовувати різні стосунки… В деталі не буду вдаватися, але ніхто не ображається…

-Ваше ставлення до цигарок, алкоголю і здорового способу життя. Пам’ятаю, колись ви на своїх теренах були організатором футболу, а ще – купалися у Чернихові в річці навіть взимку.

-Я й далі підтримую спорт і докладаю багато зусиль для реалізації проектів з розбудови спортивної інфраструктури Луківської ОТГ та району загалом. Більше п’яти років я займався «моржуванням». І не лише сам, а й виховав плеяду молодих однодумців. Зараз, на жаль, не купаюся – часу бракує. Курю я дуже мало, а з приводу чарки – не зловживаю, бо робота така, що у будь-яку хвилину можуть виникнути будь-які проблеми…

-Якось так повелося, що кожен керівник району мав би щось для свого села зробити – ну, аби згодом не було соромно землякам в очі дивитися. Чим ви запам’ятаєтеся Чернихову?

-Жоден процес не відбувається у моєму селі без мене. Не буду усього перераховувати, бо люди скажуть, що я не скромний…

-Ваша дружина Віра – сільський підприємець, утримує крамничку у Чернихові. Кількість клієнтів збільшилася після того, як ви очолили район? Чи навідуються до вас перевіряльники? І нарешті, що приносить більше грошей у сім’ю – ваша зарплата чи бізнес дружини?

-Бізнес дружини значно ефективніший, ніж моя зарплата. Перевіряльники приходять, виконують свою роботу. У мене все законно, мушу похвалитися, що жодного разу не платили штрафів, навіть тоді, коли я не був головою РДА. А кількість клієнтів у магазині стабільна.

-Хотілося б дізнатися, на скільки ви романтик, бо ви якийсь надто жорсткий? Чи часто даруєте квіти своїй дружині, дорогі духи, зрештою, коли їдете на роботу, цілуєте дружину у щічку?

-На рахунок подарунків, то квіти є завжди – до дня ангела, свят, річниць весілля і таке інше. На духи даю гроші, а Віра сама обирає. І якщо вже вас так дуже цікавить, то дружину, як правило, у щічку цілую…

-Ви декларуєте і земельні ділянки, і виробничу нерухомість. Хтось займається вашим підприємництвом, поки ви вирішуєте державні справи?

-Я підприємництвом не займаюся і нікому цього не довірив після того, як пішов у район. А земельні ділянки, які є у власності дружини, передали в оренду сільгоспвиробникам.

-Якщо вже про сім’ю заговорили… Знаю, що ваша донька Юля після закінчення Самбірського педагогічного коледжу пішла працювати у Луківську школу. Невже впливовий тато не міг знайти дитині щось престижніше, наприклад, у Самборі?

-Мені ніхто й ніколи не обирав місце праці і я хочу, щоб мої діти у цьому виборі були самостійними. Юля справді обрала сільську школу, зараз закінчує Дрогобицький педуніверситет…

-У Луках живе ваша матір, знаю, що читає нашу газету і дуже переймається тим, що ми про вас пишемо. Чи вистачає часу навідуватися до неї? І взагалі, вона переймається вашими державними справами, чи ви для неї просто син.

-Як кожна мама, переживає і намагається відслідковувати усі процеси, що відбуваються в районі, у тому числі і зі сторінок вашої газети. Взагалі, по житті мама була для мене найближчим товаришем і найкращим порадником. І будь-які справи – спорудження будинку чи ще щось, завжди супроводжували її поради. На вихідні постійно їжджу до неї, а у будні – як тільки з’являється вільна хвилина… Але такий смачний борщ, який готує моя мама, може приготувати лише вона. Іншого такого смачного більше ніде не куштував. На жаль, більше року тому не стало мого батька…

-Я помітив, що відколи ви на посаді, вас у принципі ніхто не критикує. Ну, за незначним виключенням. Вас бояться, чи ви такий безгрішний?

-Людини безгрішної нема в принципі… Але я віддаю себе роботі на усі 100 відсотків. З піввосьмої я на роботі і до 20.00 – ще на роботі. Причому, це не означає, що сиджу в кабінеті. Мій «кабінет» – цілий район. Стараюся вислухати і почути людей і по мірі можливості допомогти. А хто хоче критикувати – будь ласка, готовий сприйняти…

-Як самі відчуваєте, з приходом у «білий дім» побільшало друзів, чи ворогів?

-Побільшало все ж друзів, а ворогів – їх у мене в принципі нема. Хоча є певні невдоволення з боку окремих осіб. І без таких нецікаво було б жити.

-Коли спілкуюся з представниками вашої керівної команди, то постійно чую похвалу на адресу народного депутата Ярослава Дубневича. Він для вас хто – «хресний тато», вимогливий наставник, приятель? Але я не до цього веду? Ваші опоненти кажуть, що якщо забрати з вашої владної вертикалі Ярослава Васильовича, то все розсиплеться, наче картковий будиночок.

-Почну з того, що я свого часу працював помічником-консультантом Ярослава Дубневича, а команда, яку він сам сформував, демонструє добрі результати. Відповідно, маючи такого представника у парламенті і своїх людей в обласній раді, ми і працюємо плідно на громаду. А Ярослав Васильович найперше вимогливий до себе, а відтак і до нас. Допомога народного депутата важлива, але без щоденної напруженої праці на місцях реалізувати ідеї та проекти було б складно. Ми як єдине ціле.

-Ким у вашій команді є голова райради Віталій Кімак, який по суті все життя при владі? Який він має вплив на вас?

-З Віталієм Володимировичем ми друзі. Навіть ті люди, які давно працюють в адміністрації, кажуть, що ніколи не було такої тісної співпраці між другим та третім поверхами «білого дому». Насправді, він багато літ у владному домі на різних посадах і досвід його роботи неоціненний, особливо у справі написання виграшних проектів. Серйозні для району рішення ми погоджуємо разом.

-Чому у вас (районної влади) не складаються стосунки з міським головою Юрієм Гамаром (міська рада). Ви можете не пити кави чи 100 грамів з Юрієм Петровичем чисто по-хлопськи, а от як чиновник з чиновником мали б співпрацювати тісніше.

-У владу з Юрієм Петровичем ми прийшли майже одночасно. На початку каденції я підтримував дружні стосунки з ним та й зараз на нього зла не тримаю. Однак тісної співпраці нема і своєї вини у цьому я не бачу.

-Ви маєте надто вимогливого шефа в області, трудоголіка, голову ЛОДА Олега Синютку. Але у вас з ним стосунки начебто ділові. У всякому випадку, він вас чомусь не критикує. Маєте якийсь особливий рецепт співпраці зі своїм безпосереднім начальником?

-Після мого призначення на посаду неодноразово чув від Олега Михайловича і критику, і зауваження. Район займав останні позиції в рейтингу і це не могло не дратувати очільника області. Відповідно, за три роки після спільних командних дій Самбірщина у «золотій серединці» і це не дає підстав губернаторові на нас злитися. Отримавши доручення від нього, намагаюся виконувати належним чином. От і весь секрет співпраці з Олегом Синюткою.

-Кажуть, що вас у колективі бояться. Ви авторитарний керівник, можете посварити підлеглих, щоб потім з ними помиритися. Зрештою, у вас більшість підлеглих, у тому числі і заступники, – жінки, то може треба проявляти більше ніжності?

-Та може й треба… Але робота – це, найперше, відповідальність. Хто цього не розуміє, того доводиться «виховувати». На щастя, вони мене розуміють і, сподіваюся, не ображаються.

-Ви любите, коли вам як начальникові, одні нашіптують на вухо на інших?

-Цього не сприймаю взагалі…

-Миколо Михайловичу, у розумінні простого обивателя, голови райдержадміністрацій – далеко не бідні люди. Чому час од часу ваших колег (останній раз – Сокальщина) беруть на хабарах? Може ті посадовці пустилися берега, чи у них є певні несанкціоновані витрати, заради яких беруть гроші у людей за певні послуги.

-Я вважаю, що оплата роботи голови РДА є дуже малою, хоча відповідальність дуже велика. Але це не дає підстав будь-кому брати хабарі за будь-які послуги.

-Нинішній рік для вас буде дуже складним: спочатку вибори Президента, скажемо так, вашого шефа Петра Порошенка, потім – парламентські вибори, тобто вибори Ярослава Дубневича. Ви готові до неймовірних випробувань?

-Так, я член команди… І буду зустрічатися з людьми, слухати їх і переконувати… Розумію, що це буде складно, бо проблем є багато, але й зроблено немало. Гадаю, люди це мають оцінити…А що стосується Ярослава Дубневича, то ми готові взяти на себе чергові зобов’язання по кожній громаді на наступну каденцію. При цьому нам не буде соромно прозвітувати за попередні.

-Я розумію, що вільного часу у вас обмаль, але коли з’являється вільна хвилина, як її проводите? Сім’я, друзі, телевізор, Інтернет, полювання?

-Всього по трішки…

-Куди піде Микола Фрей у випадку, якщо в Україні відбудеться зміна влади і вам доведеться покинути «білий дім»?

-Буду, як раніше, займатися підприємницькою діяльністю. З власної відставки, якщо вона буде, трагедії не творитиму.

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар