Мирне депутатське зібрання закінчилося тим, що мер показав одному з активістів, де вихід з ратуші…

SambirWZ
124

Мирне депутатське зібрання закінчилося тим, що мер показав одному з активістів, де вихід з ратуші…

Журналістам в самбірській ратуші ще ніхто не догодив: приходить дружно на сесію галасливий електорат – зле, бо депутати не можуть приймати ті рішення, які їм у порядок денний записали. Нема електорату – теж зле, бо особливо нічого писати…

Позаминулого вівторка, коли обранці зібралися втретє, аби нарешті закінчити розпочату раніше сесію, все пішло, як по маслу – тьху-тьху, нівроку… Навіть те, здавалося б, непретензійне питання – положення про управління економічного розвитку, на якому перед спіткнулися, влетіло  “в одну лузу”. Міський голова Юрій Гамар, як і сесійна зала, були до млосності спокійні і така ідилія не була схожа на самбірську сесію. За щось дружно голосували, за щось – ні. В тій ідилії ми б виділили один цікавий момент. Немало багатоповерхівок у Самборі пішли “у вільне плавання”, тобто з поміччю депутатів стали відмовлятися від послуг жеку. Утриманцями стають або колективи мешканців, наймаючи собі управителя, або створюють об’єднання співвласників. Це прогресивний процес – принаймні, нам у це хочеться вірити. Люди будуть сплачувати за свої квадратні метри самі собі, відповідно, будуть по-господарськи пильнувати будівлю. З приводу комунального життя нас зацікавив ще один момент. Підприємець, орендуючи комунальні квадратні метри, забажав розірвати угоду з міською радою. Має на це право. Проте, обранці закомизилися і не відпустили підприємця “з квартири”. Уже в кулуарах нам пояснили завзятість тим, що підприємець (подейкують, наближений до міського голови) мав свого часу невисоку оплату за комунальні метри, а взамін начебто мав попровадити там ремонт. Ремонту, як з’ясувалося, нема, а тепер, за новими розцінками, у місяць бізнесмен має платити по 8 тисяч гривень. Таке враження, що йому просто за щось помстилися, бо чоловікові доведеться кожного місяця платити грубі гроші…

Було делікатне питання з приводу землі на вулиці Шевченка – здається, затвердження детального плану території. І хоч воно невинно звучало, однак частина обранців угледіла у цьому підводні рифи. Пригадуєте, свого часу у вояків АТО відібрали зо два гектари землі біля одного з підприємств на вулиці Промисловій. Там попередня влада уже “нарізала” наділи воякам, а ті владоможці, які прийшли у ратушу пізніше, вирішили, що треба той шмат землі біля заводу рятувати для промисловості, бо раптом прийде якийсь інвестор будувати робочі місця, а землі нема. На рівні пліток, до збереження статусу промислової землі причетний і дуже зацікавлений депутат міськради Ярослав Кузьмяк, у власності родини якого і є цей завод… Одне слово, вояків АТО відсунули, за територією зберегли статус промислової. Пригадую, на одній із робочих зустрічей з журналістами мер переконував нас, що воякам біля заводу не треба брати ділянки – машини будуть шастати, спати спокійно не дадуть… Юрій Петрович, як видається, був зацікавлений у тому, аби посприяти родині пана Кузьмяка.  Але минуло трохи часу і депутатам треба переводити істинно промислову землю у житлову – біля сільгосптехніки, яку хочуть забудовувати. Приміщення колишньої сільгосптехніки начебто уже викуплені, зокрема, як нам видається, потужною будівельною фірмою Степана Мандюка. Питання набрало потрібну кількість голосів, одначе міський голова на це рішення обіцяв накласти вето, тобто свою незгоду. Пояснив тим, що деякі депутати непослідовні у своїх помислах та ділах, землю на Промисловій віддають промисловості, бо так комусь треба, а промислову землю – під житлове будівництво, бо теж комусь треба. Забігаючи вперед: вето є, але чи депутати захочуть його долати? Минулої п’ятниці позачергова сесія міськради, яку анонсував мер, не відбулася з причини того, що кворуму не було. Зрештою, цього і слід було очікувати… Зате попереднього разу Ярослав Кузьмяк говорив опонентам, що зустрінуться в суді, як ми збагнули, з приводу накладеного мером вето. Ярослав Степанович підтвердив нам, що без Феміди не обійдеться. Як розповіли нам згодом міські обранці, а мер підтвердив це офіційно, причиною вето стало те, що депутат Микола Лозинський, він же заступник міського голови, практично увесь день займався господаркою міста (тоді будинок горів), а коли прийшов, то не зареєструвався належним чином. А незареєстрований на листочку депутат вважається “нелегітимним”. За логікою, усі рішення, які приймали депутати у присутності пана Лозинського, є незаконними і так само підлягають під мерське вето – диво, та й годі…

Багато говорили про законність чи незаконність тих або інших кіосків у місті та вартість перебування на нашій землі заїжджих атракціонів. З приводу кіосків – кожен, хто торгує, має чесно сплачувати у бюджет те, що має сплатити. А ціну атракціонів так ретельно вираховували, що ми й не збагнули, за яку проголосували.

А потім їм пропонували проект рішення про те, щоб вивести з числа членів міськвиконкому Галину Кухар, яка раніше працювала керуючою справами, а потім сама пішла у відставку. Видно, не дуже сама хотіла йти, бо й покидати громадське навантаження – членство у виконкомі, не прагнула. Обранці залишили її у виконкомі, хоча на цей стілець має претендувати інший керуючий справами. Депутати залишили Галину Миколаївну тому, що, на нашу думку, вона стала опозиційною до мера. Той факт, що обранці не послухалися пана Гам ара, свідчить про те, що опозиція до нього у сесійній залі жива і життєздатна. Була спроба позаминулого вівторка обрати нового керуючого справами – не з самбірських, але кандидатуру провалили – лише 14 голосів.

Далі стало геть цікаво. На сесію прийшов хтось із активістів, а коли покидав зал, назвав нашого всенародно обраного мера поганим словом, яке в аптеці називається цілком пристойним виробом. Але відтінок використаного такий паскудний, що кожен чоловік, який себе поважає, а тим паче спортсмен і борець, не стерпить. Як написав один з журналістів-блогерів Макар Берегівський на своєму сайті, мер, почувши принизливу характеристику на свою адресу, культурно вийшов з залу, щоб показати відвідувачеві, де двері з ратуші… За свідченням іншого журналіста Йосипа Маланяка, Юрій Петрович вчинив достойно, бо ще жодного мера на його пам’яті привселюдно так не прозивали, навіть якщо хтось так і думав… Реакція була адекватною… Мер дав зрозуміти, що нахабства терпіти не буде. Здається, колишній вчитель фізкультури дав добрий урок гострим на слівце – чи то з числа відвідувачів, чи то депутатів…

Сесія продовжила роботу минулого четверга – це уже була четверта серія одного і того ж кіно… У п’ятницю – не відбулася, намітили – вівторок.

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар