Михайло Губицький з когорти незамінимих
Це ж яку силу треба мати звичайному депутатові Старосамбірської райради Михайлу Губицькому, аби своєю скромною персоною вперше притягнути на сесію самого народного депутата України Андрія Лопушанського… Андрій Ярославович по-джентельменськи подякував голові ради Тетяні Терлецькій за те, що постійно запрошує його на депутатські зібрання, але не може прибути, позаяк зайнятий державотворчістю у парламенті.
БУЛО відчуття, що нардеп просто хотів привітати представників громад Старосамбірщини з Днем Незалежності. І зробив це, вдавшись в екскурс у минуле. Попри гарні слова, сказав те, що нам найбільше запам’яталося: у 2007 році на зібранні членів КУНу підняли питання про те, аби змінити Декалог українського націоналіста, однак запротестували сивочолі ветерани, мовляв, зарано міняти, бо Москва просто так не відпустить Україну. І нинішня війна – цьому підтвердження… Хто б міг подумати тоді, у 2007-му, що сусіди-загарбники проливатимуть кров українців на українській землі…
Виголосивши доповідь, народний депутат зробив те, заради чого приїхав, – вручив лікарю з Нового міста Михайлу Губицькому Почесну Грамоту Верховної Ради України. Серйозна нагорода і будь-кому її не дають. Це ж подумати тільки: Михайло Іванович у медицині з 1969 року. І хоч нині він уже пенсіонер, але це людина з тієї когорти незамінимих, яку, на жаль, можемо з часом втратити. Таких не замінить ніхто. У середовищі медиків кажуть, що випускники освітніх медзакладів знаходять тисячі причин, аби лише не йти працювати у село. З одного боку, зарплата у чотири тисячі – це малесенька соціальна поміч, на яку не виживеш, з другого – за кордоном наші мізки оцінюють у значно більші суми. Тому навіщо сидіти у якомусь селі? А на підтвердження цих слів нам розповіли про таку ситуацію: молодий фельдшер взяв відпустку і поїхав працювати у Польщу, повернувся, розрахувався і виїхав туди. На його місце у ФАП ніхто не прийшов. Ведемо до того, що таких грамотних та безкорисливих фахівців як Михайло Губицький треба шанувати, бо і на його місце нікому буде прийти. До речі, пригадую, одного разу Михайло Іванович написав у соціальних мережах, що йде на пенсію. У коментарях люди заперечили відставку, бо «хто нас буде лікувати». Мабуть, заради таких коментарів вартує жити і служити землякам – вірою, правдою, гідністю і професіоналізмом. А щодо Почесної Грамоти Верховної Ради, то ті ж коментатори у тих же соціальних мережах здебільшого писали: «Заслужив»!
Роман ІВАНЧУК.