Навіть мирна українська територія на сході мирною не здається
Чергове відрядження на схід наших волонтерів-свободівців Юрія Лешковича і Андрія Мандзяка було викликане надзвичайними обставинами. Річ у тому, що для батальйону «Січ» хлопці відтранспортували протягом року кілька автомобілів. Батальйон розформовують, а машини треба було перегнати у інші військові частини. До Самбора волонтери привезли автомобіль, який відремонтувати у бойових умовах неможливо… І хоч територія, на якій були волонтери, начебто мирна, та насправді там і досі неспокійно.
Юрій Лешкович поділився з нами деякими враженнями. Приїхавши у одне з міст на сході, за своєю ж традицією, взяли когось із офіцерів і подалися у найближчий супермаркет, аби накупити продуктів. Бо, кажуть, везти такий товар туди – геть нема резону, коли все те ж саме є і на сході… Прикро вразив Слов’янськ. Наші волонтери були там акурат у той час, коли відзначали чергову річницю Голодомору, а новообраний мер – представник Опозиційного блоку, відмовся прийняти український прапор. Свого часу, це ми уже від себе нагадаємо, Самбір підписав угоду зі Слов’янськом про співпрацю. Новина умить стала надбанням всеукраїнських ЗМІ, але тепер, схоже, про співпрацю доведеться забути. Бо ж новому мерові не до дружби зі Самбором…
Зрештою, важко зрозуміти саме такий вибір слов’янських обивателів. Начебто раділи, що їхнє місто визволили від терористів, а тепер на наших солдатів вовком дивляться. Парадокс, але там працює лише російське телебачення і телебачення так званої ДНР. Жодного українського каналу!То звідки український дух візьметься? Хоча, звичайно, не всі там Росією просякнуті. Самбіряни жили кілька днів у помешканні справжнього патріота, який, до слова, був одним із тих, що свого часу врятував з полону українського пілота зі збитого терористами гелікоптера. Так ось, патріот живе на вулиці Білоруській і там всі його сусіди – правдиві українці. Вивішують наші прапори, ходять у вишиванках. І це, до слова, мужність. Це у нас, каже пан Юрій, можна прикрити грішну душу вишиванкою і називатися українцем. Там за таке можна і життя позбутися.
А ще розповів, що тамтешні люди займаються, так би мовити, диверсійною роботою. Навіть росіян не треба. Там інакше: вдень чоловік йде на роботу, а ввечері витягає зброю і йде обстрілювати українські блокпости. До слова. Там дуже небезпечна територія, там ні в поле, ні в ліс не підеш, бо можна підірватися на розтяжках. Тамтешній лісівник розповідав, що мав шість породистих собак, тепер нема жодної, бо всі підірвалися на тих розтяжках… У Слов’янську дуже багато порожніх будинків. Власники, виявляється, втекли на територію «ДНР» і тепер чекають свого повернення разом з владою терористів… Отакої… Трохи кращий настрій у жителів Краматорська – там України більше. Юрій Лешкович каже, що усім заправляє місцевий авторитетний «свобо-дівець», який хоч не при владі, але всі його слухають.
А наостанок ми перепитали у пана Юрія, чи довго там ще до миру, якого ми так прагнемо. Хотілося почути у відповідь, що мир настане скоро, але Юрій Іванович оптимізму не
додав.
Христина БАХУРСЬКА.