Навіщо люди йдуть до влади, а потім не знають, що з нею робити?

SambirWZ
82

Навіщо люди йдуть до влади, а потім не знають, що з нею робити?

На ці та інші питання пробували дати відповідь за «круглим столом» журналісти і психологи Самбора

Ще років двадцять тому психологи не були популярні, якщо вони взагалі були, а все, що стосується психіки чи психології, у простого обивателя асоціювалося з Кульпарківською чи Міжгайцями. Тільки тепер суспільство у силу різних обставин стало потребувати помочі психологів.

Ці фахівці стають бажаними, щоб відповісти на десятки сучасних питань. Одного разу зустрівшись з практичним психологом Анатолієм Білінським, затіяли тему: чому до влади приходять люди, які потім не знають, що з нею робити. Мордують і себе, і виборців… Тут і далі не називаємо прізвищ обранців, але захотіли розібратися: хто втискає у їхні  голови те, що вони можуть керувати людьми і вирішувати їхні проблеми. З цього та з інших приводів зустрілися психологи та провідні місцеві журналісти.

Ми не будемо казати, хто і про що говорив, ми просто тезами викладемо думки, які мають бути цікавими кожному. Бо самі себе до влади обираємо чи обираємо інших, а потім ґнираємо на обраних, забуваючи, що ми їх туди ж послали…

Тему розмови задали тим, що хтось спить і мріє побачити себе при владі, інші додали, що то не стільки влада, скільки “корито”, хтось підмітив, що влада думає, ніби то народ для неї створений… Виявляється, не все так просто. Прагнення влади – своєрідний інстинкт на рівні “перекусити чи справити природню нужду”. Цей інстинкт виникає ще у дитячому садочку, хоча психологи кажуть: за два роки до зачаття, але ми вже у це вникати не будемо… В садочку сильніший прагне керувати слабшим. У зрілому віці ті, кого змалечку гнобили, хочуть взяти реванш і добиваються влади. Чому люди йдуть, наприклад, у депутати? Хтось хоче поліпшити свій матеріальний стан, хтось – захистити бізнес, хтось – з ідеологічних мотивів. І всі ці речі можна об’єднати в єдине бажання – покерувати. Ми почули від психологів: немало з тих, хто йде в депутати, є неадекватними людьми, бо не можуть самі собі дати відповідь: навіщо це роблять, яку користь принесуть іншим. У таких людей, як правило, завищена самооцінка до себе. Коли ще  підлеглі йому підтакують, мовляв, ви такий мудрий, що вам тільки в депутати йти, то на 101 раз чоловік сам у це повірить… Ми почули від психологів, що жадоба влади – це не завжди прояв сили, а радше слабкості – йде до влади, щоб захистити себе, або реалізуватися у тому, до чого раніше не доріс. І дуже нечасто (це було для журналістів відкриттям) до влади йдуть справді сильні та успішні особистості. Хоча насправді кожен з нас уже має часточку влади – той же лікар, який владарює над пацієнтом, вчитель, який бачить перед собою боязливих учнів,  журналіст, який управляє свідомістю читачів, маючи їх тисячі… Ще, як з’ясувалося, Хрущов казав: можна перенасититися відпочинком, їжею, а от владою – ніколи. Влада має багато спокус, від яких годі вступитися…

Чому часто до влади потрапляють випадкові люди? Чи в мери, чи в депутати. Поширеною є практика, коли той, який балотується, наприклад, у мери, тягне у депутати своїх знайомих (чи мають вони “оливу” в голові – не суть важливо, головне, аби правильно руку піднімали). Причому, ці  претенденти на папаху розсувають своїх людей у різні партії, в яких людям годі розібратися. Коли ж таке зібране товариство приходить до влади, то виявляється, це одні і ті ж яйця, але розкладені у різні кошики. Часто істинно розумні люди, які стали успішними, до влади не йдуть, оскільки відчувають, як багато там бруду.

Дуже важливо, щоб людина, яка прагне влади, сама собі адекватно дала відповіді на запитання: на скільки вона фахова, комунікабельна, чесна. Хоча  часто кандидати плутаються у відповідях… А обирати треба тих, хто був чесним у ставленні до людей. Обирати треба лише тих, кого знаєш і хто попереднім життям заслужив довіру. Цікавий момент ми почули: до влади йдуть і перемагають ті, які мають гроші. Хоча не факт, що заможні не захочуть стати ще багатшими. Обирати бідного і дивитися, як він багатіє, так само зле. Знайти “золоту серединку” непросто. Чому люди купуються на гручку? Бо спрацьовує інстинкт  – поїсти. Тому гречка – цінність… Складається ситуація, що більшість з тих, кого нині обираємо, у школі були двійочниками. Виявляється, двійочники стають більш пристосованими до життя, їх вчать боротися за себе і  виживання, а “ботанікам” батьки завчасу розписали їхню долю: школа з “золотою” медаллю, інститут з червоним дипломом, на роботі – гола ставка і день “від дев’ятої до шостої”.

Обговоривши цей комплекс питань (до речі, ми не даємо готових рецептів, бо це було б найлегше, ми хочемо змусити вас думати), перейшли до іншої теми: як змусити, впросити, переконати молодих людей йти на вибори. Молодь не ходить, а владу їм обирають бабусі… Відповідь психологів: молодь наша не є поганою, і це довели два Майдани, але молодь почасти байдужа, бо так її виховали батьки. Нинішнє покоління росте у тепличних умовах, за них все вирішили батьки, які на заробітках, які подарували уже машину, освіту, заробили на окреме житло і навіть всучили хабара, щоб дитині знайти місце праці, якщо вона  хоче працювати. Дорікнули психологи і журналістам, що ми мало популяризуємо молодь, не питаємо у неї, чого вона хоче. Як наслідок, дорослі вбили у голови молодим, що від них мало що залежить. А відкриттям від психологів стало інше: великим політикам чи їхнім персональним партіям не потрібні молоді голоси, які важко прикупити чи піддобрити, їм потрібні старенькі люди, які люблять гречку.

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар