Навіщо нам на стадіоні чужа «мать»
До офісу «Високого Замку» навідався наш давній приятель, колишній директор сільської школи і розповів про те, що і сам колись грав у футбол, і нині – на лаві палких уболівальників.
УЗЯВ собі у спільники внучку, яка теж любить футбол, і ходять-їздять собі на турніри у своє чи сусідні села. Все ж ліпше, ніж просто так удома сидіти. Але останнім часом ветерана спорту лякає поведінка як спортсменів, так і вболівальників, для яких банальний мат на полі стає футбольною термінологією. Коли поруч з дідусем та внучкою хтось когось кудись посилає чи називає негарними словами, то стає ніяково. Може наш директор і став старомодним, може не знає сучасної уболівальницької лексики, але твердить, що мат у громадському місці – то не наше, не українське. Коли був на матчі між Ралівкою та Берестянами, то зробив зауваження, але йому відповіли, що в таких емоціях такі слова дозволяються. А колись, коли ще він у футбол грав, на стадіоні соромно було матюкатися… Ми розуміємо, що ця замітка, яка має присоромити палких уболівальників та футболістів, ситуації не змінить, але раптом станеться так, що не згадають зайвий раз чужу «мать»…
Роман ПОГОНИЧ.