Навіщо ратуші комп’ютери в четвертій школі?
Кожне місто і кожна влада у ньому пишаються тим, що вміють вигравати проекти та мікропроекти, притягуючи бюджетні гроші. Треба сказати, що Самбір минулих двох років не конче добре виглядав у статистиці перемог у здобутті чужих грошей. Але цьогоріч начебто «манна небесна» упала, бо ратуша змогла прозвітувати і підписатися під не цілим десятком проектів, на які обіцяла співфінансування.
ТУТ мусимо пояснити, що проекти з претензіями на державні гроші не можуть обійтися без гарантій місцевої влади, яка додає і свій внесок. Точніше, не свій внесок, а гроші платників податків. Тобто, щоб ви розуміли, якщо є ініціатива низів, влада погоджується додати трохи грошей. Тепер те, заради чого взялися за перо – Самбірська СШ №4, що у нас на околиці, яка має 450 учнів, раптом вирішила, що для повної цивілізації їй не вистачає нового комп’ютерного класу. Зрештою, нині комп’ютером чи ноутбуком нікого не здивуєш, але коли це є у школі, то діти під наставництвом викладача можуть досягти чогось більшого. І у цьому пориві влада, бо вона для усіх мусить бути рівною, мала б допомагати. Коли директорка школи Наталія Юзв’як писала разом з колективом анотацію до цього проекту, то не вірила, що ратуша її підтримає. Це її право – вірити або не вірити, але сталося так, що обласна рада та обласна адміністрація, які курують ці проекти, погодилися з тим, що цій школі потрібні комп’ютери. Бо станом на сьогодні, тут є для учнів 12 «машин», 5 з яких пережили десятирічний вік. Тому конкурувати з домашньою «побутовою технікою» дуже непросто. І ніхто інший, як діти, це розуміють…
Але давайте, не про лихе… Четверта школи виграла цей проект і ратуша мала б мати зобов’язання дофінансувати ці речі. Тим паче, більше восьми тисяч гривень поміж собою зібрали батьки, а це дуже важливо, це свідчення того, що присілок Самбора хоче бачити не просто храм науки, а потужний шкільний заклад… Ми можемо ще довго просторікувати на тему безалаберності міської влади, але відбулося те, що передбачала Наталія Юзв’як. Виявляється, коли абсолютно усе було майже вирішене, коли проект здобув симпатії на рівні обласної влади, ратуша устами першого заступника мера Ігоря Несторака визнала проект безперспективним, неактуальним. Ми напрочуд щиро шануємо пана Несторака, але не конче віримо, що саме йому дозволяє доля вирішувати, чи комп’ютери для цієї школи є потрібними. Більше того, віримо і у те, що чоловіка просто підставили… Не було такого, щоб владоможці скупилися на маленьку суму грошей, аби не співфінансувати потужний проект… Заради чиїхось амбіцій… Але якщо уже свобода слова, то маємо право і на інші міркування: усі нинішні владоможці згодом стануть колишніми і нецікавими, але це не означає, що дітей треба позбавляти права мати сучасні комп’ютери. До слова, коли керівники школи відчули, що ратуша, зважаючи на неугодні прізвища, може провалити проект, вирішили зменшити вартість проекту, але і це не допомогло… Перепрошуємо за відвертість, але у Львові шоковані тим, що Самбір офіційним листом розповідає про те, що потреба у комп’ютерах у мікрорайоні «Лопухівка» втратила актуальність.
Не хотіли б ми нині «рівнятися» прізвищами, проте директорка школи-ліцею імені Андрія Струся, маючи наймення Оксана Цимбрила, завчасу збагнула, що для того, аби притягнути у навчальний заклад свіжі гроші, треба взагалі відмовитися від міськради і започаткувала проект – ремонт внутрішніх приміщень, без влади… І їй поталанило більше, ніж Наталії Юзв’як. Проект школи-ліцею успішно реалізовується в обхід ратуші. Але у всій цій історії цікавим є те, що у Самборі, як з’ясувалося, є школи, які любі владі, а є такі, до яких у ратуші відраза… Хоча діти однакові скрізь – що на «Лопухівці», що у центрі… Якщо владоможцям здається, що прості обивателі цього не помічають, то помиляються…
Роман ІВАНЧУК.