Нам – двадцять!

SambirWZ
245

Нам – двадцять!

Це було 31 травня 1999 року. Мені, тодішньому власному кореспондентові газети «Експрес» у редакції «Високого Замку» запропонували вести щотижневий регіональний додаток «Самбірщина». Був певний ризик вписатися з цим ноу-хау у газетний ринок, але було б гірше не ризикнути. І ми пішли на цей крок, який себе оправдав. І нам – двадцять! 

РОЗПОЧИНАЛИ спецвипуск разом з Тарасом Боговичем, згодом – Оленою Лаврик, тепер – з Юрієм Барною. Без вихідних, без відпусток, без лікарняних, без свят – і лише дві людини. А все тому, що маємо обов’язок перед читачем, який шанує нас, а ми відповідаємо взаємністю. Унікальність нашого видання у тому, що місцевими подіями у регіональному додатку підсилюємо своїх колег з львівського офісу, які пишуть на великі теми, і виходить дуже цікаве поєднання. Нам приємно, коли читачі твердять, що беручи у руки «Високий Замок», спочатку «витягають серединку» і перечитують нас… Часто запитують: чи не боїмося конкуренції? Ні, не боїмося – за стільки літ страх перед цим уже втратили: нехай бояться нас, перепрошуємо за нескромність…

Не усі газети доживають такого віку, а нам вдалося, чесно кажучи, завдяки вам. Радіємо, що кількість друзів не зменшується, а головне – нам довіряють. Бо не скочуємося на чиїсь політичні манівці, не догоджаємо товстосумам, не творимо собі кумирів, аби потім в них не розчаровуватися, не ліземо в дотації місцевих бюджетів, а виживаємо самі – завдяки ефективній рекламі та кількості передплатників. Хтось каже, що газета на папері у часі Інтернету – пережиток минулого. Тіпця вам на язик! «Самбірщина» творить свій ексклюзив, подаємо подію під іншим кутом зору і від того й досі не губимо популярності. Ми створили затребуваний продукт! У всьому світі є Інтернет, але є і газети, які виграють на тому, що пишуть не так, як в комп’ютері. Тому нас досі читають… Пригадую, одного разу чиновник, аби принизити слово друковане, зверхньо ствердив, мовляв, та хто вас читає? Запропонували ми йому експеримент: давайте нарию на вас критики і побачите ефект. Чиновник подумав-подумав і від експерименту відмовився. А ще був такий випадок: власним коштом одному скептику передплатив «Високий Замок» на місяць, читай, мовляв, а потім поділишся враженнями. Зізнався згодом, що після визначеного терміну експерименту тепер щотижня нас купує. Каже, цікаво… «Високозамківська Самбірщина» є в Інтернеті, бо маємо свій сайт і горді з того, що в «комп’ютері» нас читають здебільшого люди з інших країн світу.

Ще одна унікальність «Високого Замку» – нам пощастило об’єднати Самбірщину і Старосамбірщину в одне ціле, принаймні на сторінках газети. І поєднання вдале, ми наче були провісниками майбутнього гуртування районів, хоча про децентралізацію тоді ніхто й гадки не мав. До слова, свого часу нам допомагали колеги зі Старосамбірщини Світлана Питула (Лана Світла), Володимир Дорош (на жаль, покійні), Олена Козимка.

На кожен ювілей прийнято стрічати гостей. Ми не відмовляємося, бо самі за двадцять років приходили до ваших домівок 1060 разів, але завтра, перепрошуємо, не приходьте, бо через тиждень – 6 червня, День журналіста, і ми вирішили, що не варто гостям тратитися двічі. А тому у день нашого професійного свята офіс «Високого Замку» у Самборі продовжить давню традицію: будемо смажити ковбаски на мангалі і куштувати овочеву гірку. Гості, які нас зазвичай приходять вітати і яких уже нічим кулінарним не здивуєш, твердять, що таке вишукане і стабільне меню – лише у нашій редакції. Парадоксально, але оригінально: трапляється, що на нашій «кухні» одночасно сходяться люди різних політичних поглядів, уподобань і навіть ворогуючі сторони. Ми їх огортаємо повагою та увагою, а потім (і таке було) вони з’ясовують стосунки і шукають істину, почасти навіть не помічаючи привітних господарів. Тут миряться вічні опоненти… Приєднуйтеся до гурту!

Роман ІВАНЧУК.

Відповідальний за спецвипуск

«Високий Замок. Самбірщина».

Вас це може зацікавити