Нам треба навчитися шанувати чужу старість, щоб потім хтось пошанував нашу…

SambirWZ
24

Нам треба навчитися шанувати чужу старість, щоб потім хтось пошанував нашу…

Протягом трьох років на Старосамбірщині будуть впроваджувати проект “Шануй батька і матір”, а минулого тижня дали старт пошануванню людей зрілого віку, або, як ніжно це називають, “Золотого віку”. Перша зустріч священиків, працівників соціальної сфери і просто небайдужих мала гучну назву “Міжнародна конференція “Відродження гідності людей “Золотого віку” в українському суспільстві”.

Спочатку було бажання обмежитися короткою інформацією, мовляв, стартував ще один проект, але все ж прибув на подію і, скажу чесно, недооцінював того, що запланували організатори. Та власне, організаторами були Анна Єва Боднар, яка давно веде цю тематику, Академія Поморська у Слупську, ДПС “Витання” (Люблін), добре відома на наших теренах “Еко-оптіма”, навчально-науковий інститут права та психології Львівської Політехніки, Комісія УГКЦ у справах родини, Старосамбірська райрада, Українське Богословське Наукове Товариство та інші.

Люди, які приїхали, мали на меті поговорити про те, як зробити “Золотий вік” наших батьків корисним не тільки для них, а й для громади… Знаєте, кожен з нас десь працює, народжує та виховує дітей, внуків, тішиться чи печалиться життям, а одного дня – бах – і пенсія. І вже прокинувшись одного ранку, нікуди не спішиш, ніхто і ніде тебе не чекає, давні друзі починають нечасто телефонувати і у таких, раніше активних і потрібних, настає час депресії. Хоча ці люди тільки за віком на пенсії, а в принципі, ще зберігають силу, ще мають добрий досвід, який потрібен молодим, але вони уже не затребувані. Проект, який затіяли у районі, має на меті допомогти людям адаптуватися у своєму “Золотому віці”… Початок конференції був цікавим тим, що наводив на роздуми, а виступи священиків, керівника “Еко-оптіми” Максима Козицького, голови райради Тетяни Терлецької були буквально пересипані елементами народної мудрості. Отець Богдан Тимчишин розповів, що виховували його дідусь та бабуся і доволі часто вони його, малого хлопчину, буквально діставали своїми порадами та повчаннями. Насправді ж, коли минув час, коли у священика уже свої діти, він зрозумів: дідусь та бабуся не просто обмежували його волю у чомусь, а прагнули передати свою житейську мудрість. Отець Михайло Николин згадав, як одного разу перепитав у літнього віку вірянина, як йому зараз мається, а той відповів: “Старість – не радість, молодість – не вічність”. Ми і раніше чули ці слова, але цього разу я відчув у них якийсь новітній смисл. Бо звідти, де молодість щойно іде, люди старшого віку уже  повертаються… І багато чого можуть розповісти тим, які щойно на шляху до старості… А ще отець Михайло розповів цікаву бувальщину (не знаємо, звідки він їх бере, але вони завжди повчальні). Маленький хлопчик бавився на вулиці у пісочниці, а батько спостерігав за ним з вікна будинку. Хлопчик випадково натрапив на великий камінь і захотів вигорнути його з пісочниці. Довго мучився, а потім таки здолав. Хоча камінь, коли перекинувся, ударив хлопчину по пальцю. Батько вийшов, щоб втішити синочка, і запитав: а ти все зробив, щоб обійшлося без закривавленого пальчика? Та все, відказав хлопчик. Ні, ствердив батько, ти не покликав мене, ми б удвох зробили це краще, швидше і без болю. Суть така: ми маємо кликати наших старших і мудрих батьків на пораду нам, бо усього у цьому житті ще не знаємо… Максим Козицький попри те, що займається такою, м’яко кажучи, сухою справою як енергетика, розповів, що у своєму колективі має посадовців, яким уже під вісімдесят, але вони і молодим дають фору. Хтось ще спілкується п’ятьма мовами і грає на багатьох музичних інструментах, хтось усе життя віддавав себе справі, так і не наживши статків, тому живе тільки роботою. Але вони потрібні у колективі тільки тому, що молодь, яка приходить, прагматична, почасти жорстока, у неї мало доброти в серці, любові до ближнього. Молодь хоче більше взяти, ніж віддати… Вони, люди старшого покоління – творці, а молодь – це більше споживачі, підвів риску Максим Козицький, від якого ми уперше почули такі житейські одкровення. Цю ж тему продовжила і Тетяна Терлецька ще однією житейською мудрістю: якби молодість знала, якби старість могла… І розповіла про те, як треба вчитися шанувати чужу старість, аби потім хтось пошанував твою. Нема і не може бути чужих батьків, є наші батьки – скарбниця мудрості. Прикро, але молодь доволі часто відсторонюється від людей “Золотого віку”, вважає їх навіть зайвими, бо додають немало клопотів. Але то є ті клопоти, на які кожна людина заслужила собі за життя. Ми несемо відповідальність за своїх літніх батьків так само, як колись вони відповідали за нас.

Власне у такому настрої і проходила дводенна конференція. Хочу вірити, що люди, які стали її учасниками, уже будуть іншими очима дивитися на людей похилого віку. Не знаю, у що матеріалізується цей проект, але знаю точно, що кожен з нас, молодих нині, завтра чи може трохи пізніше, стане старим і немічним, проте , сповненим безцінним багатством – житейським досвідом.

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар