Не все грішми вимірюється…

SambirWZ
58

Не все грішми вимірюється…

Є ще час та місця для добрих справ і у нас. Ми вирішили про них розповісти, щоб доброти поміж нами було більше.

Директор школи: “Маю такого учня-старшокласника, ну як вам сказати, гарний хлопчина, але зі своїми витребеньками. З поважної причини пропустив підсумкову контрольну, але ж оцінку все одно треба виставити. Похід до директора значних успіхів не приніс, хлопчина заперся і відмовився писати: мені, мовляв, того не треба. Полякала мамою, хоча і не збиралася її турбувати, бо шкільні проблеми, треба у школі вирішувати.

Розійшлися у не найкращому настрої, але, ви не повірите, з самого ранку, коли я чи не першою приходжу у школу, дивлюся під кабінетом стоїть мій Павлик з коробкою цукерків і вибаченнями: був неправим, що різко висловлювався. Я ще у нього запитала, навіщо тратив мамині гроші на цукерки, але той гордо відповів, що він уже сам заробляє… Я думаю, що діти, які здатні оцінити свої недобрі вчинки, більше того – попросити вибачення, мають гарне майбутнє. А ще пораділа, що якраз у моїй школі виріс такий хлопець”.

Підприємець: “Відправила мене дружина платити за комунальні послуги. Як правило, цим займалася вона, тому черга до каси – близько десяти людей, мене почала дратувати. Попереду – старенька пенсіонерка. А тепер, мушу вам сказати, бо це для мене стало відкриттям. Коли споживач йде платити, то не знає, яку суму у нього запросять… Літній жінці поперед мене забракло 10 гривень – бо то ще за послуги банку треба давати. Старенька почала бідкатися: не має, бо все віддала. Я якось автоматично заліз у свою кишеню, якраз мав десятку і передав у віконечко. Але мене вразило інше: коли оглянувся, то побачив, що всі, які стояли у черзі, так само автоматично потягнулися до своїх гаманців. І коли тепер мені будуть казати, що серед нас нема щирих людей, не буду вірити”.

Пенсіонерка: “Ми живемо у кількаквартирному будинку. Та не живемо, а доживаємо, бо тільки старички і залишилися. Але маємо в домі пана Ігоря, який знається і на сантехніці, і на світлі, і дошку вміє прибити. Тому ми, коли щось стається, йдемо до нього, як до “швидкої допомоги”. Але його дружина одного разу помітила, що він надає послуги, а за це нічого не бере. Він від щирості допомагав, а вона все це перекрутила у бізнес, тому усі наступні рази брав з нас гроші… Але сталося так, що Ігор захворів, знадобилася термінова операція, а сім’я не із заможних. Його дружина бідкалася на подвір’ї, що дожився до того, що копійки за душею не має, а тепер треба його лікувати… Коли Ігор приїхав з чергового обслідування зі Львова, усі наші вісім пенсіонерських квартир передали йому три тисячі гривень на лікування. Дружина надякуватися не могла, а ми тішилися тим, що припіднесли їй, скупердяйці, урок – не все вимірюється грішми”.

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар