Не всі вчителям у безгрошів’ї співчувають…

Минулого четверга, як тільки пішов у народ попередній спецвипуск «Високозамківської Самбірщини», почали вислуховувати відгуки на публікацію про те, що вчителям затримують зарплату. Невдоволення висловили педагоги, мовляв, пояснення влади, як і її обіцянки, нас не цікавлять, нам потрібні гроші.

ПОРАДА – дочекайтеся кінця грудня, не влаштовує, бо виходить так, що зараз треба вмерти – не їсти, не пити, не платити комунальні послуги, а народитися наприкінці року. Хоча загалом добре сприйняли те, що про їхнє безгрошів’я заговорили. Нагадували нам, що вчителі терпеливі, бо якщо вони не вийдуть на роботу, то батькам ніде буде дітей дівати. Та й є навчальна програма, якою найбільше переймаються вчителі, а не самі учні, чи їхні батьки. У цих кількох реченнях ми, власне, й зліпили настрої невдоволених життям педагогів.

Однак були і інші дзвінки-міркування. Один пан вичитав нам свої претензії до вчителів: звикли, мовляв, мати високі зарплати, не зменшувати видатків на школи, але тішити себе тим, що гроші все одно їм дадуть. Коли в сім’ї, каже наш читач, біда, то сім’я йде на зменшення розходів. А тут виходить так, що розходів ніхто не зменшує, бо платники податків все одно повернуть їм зароблене. Може у нас справді забагато педагогів, якщо вони не вміщаються у державну субвенцію з розрахунку на одного учня? Але основна претензія того пана в іншому: вчителі явно не відпрацьовують своїх зарплат, бо вчать дітей так, аби потім діти до них вечорами ходили, але уже не як до вчителів, а як до репетиторів. Вступити нині у вищий навчальний заклад без помочі репетиторів неможливо. А репетиторство, яке деколи починається навіть з молодших класів, нині дороге, і лягає на кишені тих же батьків – платників податків… Тому вчителі не є такими бідними, як хочуть виглядати і, якщо ситуація їх не влаштовує, а у безгрошів’ї нині більшість населення, то нехай шукають іншу роботу.

Ми заздалегідь знаємо, що міркування цього читача викличуть негативну реакцію у педагогів, але не маємо права відмовити у публікації і автору критики. Як би це парадоксально не звучало, але і такі настрої поширені…

Роман ПОГОНИЧ.