Невідомо, кому пощастило більше: чи переможцеві виборів, чи тим, які просто піднялися на молитву на гору Діл
Так сталося, що нашим репортерам довелося працювати на усі штаби, які до нас зверталися. Ну, така уже робота – задовольняти замовника з його вибагливими політичними смаками і припідносити кандидата у нардепи так, щоб він виглядав найкраще і, якщо уже й голосувати за когось, то якраз за нього.
ТАК ось, після виборів на подячну вечерю запрошують, як правило, переможці. Але переможці цього сезону кудись ненароком поділися, хоча ми геть від цього не страдаємо, головне, аби не пропали на усю наступну каденцію. А от що нас насправді здивувало, то запрошення кандидата у народні депутати Ігоря Піхоцького піднятися на гору Діл біля села Недільна і відсвяткувати день єдиної команди, або, як ми підмітили, вшанувати… поразку. Ігор Михайлович опинився на четвертій сходинці п’єдесталу пошани і серед таких знаменитостей, які йшли, цей результат можна вважати переможним. Звичайний собі мешканець Старого Самбора без великих статків, але з дружною командою, яку до слова, згуртував багаторічний голова райради Володимир Горбовий, зумів гідно протистояти. А знаєте чому? Та тому, що не все на виборах вирішують гроші, деколи звичайна порядність і патріотизм творять набагато більше. Мені видається, що четвертий результат – це все те, що він заслужив у своїх земляків. Прізвище Піхоцького – знане у районі. І біля цього прізвища мало хто наважитися написати негарні слова, лише хороші…
Чому Ігор Піхоцький обрав Вежу Пам’яті біля рідного села Недільна? Бо це місце він вважає святим, бо був одним із ініціаторів побудови цього архітектурно-мистецького дива над могилою 43 упівців, які загинули у нерівному бою з німецькими фашистами. Саме тому цій вежі – рівно 43 метри увись… Для початку усе наше товариство помолилося у пам’ять про загиблих і на знак вдячності долі за те, що ми є, що можемо бути господарями на своїй землі, вшановувати своїх героїв і боротися за краще майбутнє. А потім заспівали Гімн і пан Піхоцький, як це звично буває, своїм надривним голосом понад гори вигукнув «Слава Україні» і «Смерть ворогам!». Я у цю мить подумав інше: хто такого чоловіка з його патріотичними лозунгами пустить у парламент із взагалі невідомою політичною орієнтацією? Зрештою, ми потім спробували розрадити Ігоря Михайловича, мовляв, ще невідомо, кому пощастило більше – чи тому пану, якого обрали, чи тим, які просто піднялися на гору Діл… І все це було настільки цікаво та неординарно, що до нас навіть заїхали львівські телевізійники.
Позаяк ми були вхожі у різні штаби, то й стиль їхньої роботи бачили зсередини. У штабі Ігоря Піхоцького, за його ж словами, працювали на патріотизмі. Він так і сказав: ніхто у мене не питав, за які гроші мають обідати в Сколе, чи де взяти на пальне для автівки до Турки… А втім, ми попросили назвати тих, які створили кістяк команди, які чесно попрацювали на товариство. Ігор Михайлович зізнався, що не хотів би нікого виділяти зокрема, бо насправді, усі гідні похвали. Та потім здався… І ми з задоволенням їх перерахуємо. Володимир Бачинський, Олег Горбовий, Святослав Горбовий, Галина Гривнак, Роман Громіш, Микола Дилин, Степан Ковальчук, Михайло Катрич, Петро Куляс. Мирослава Кунцьо, Ігор Лазірко, Аделя Левкович, Микола Марочканич, Микола Мартич, Зеновій Припін, Іван Проць, Зіновій Рівняк, Степан Пельчер, Михайло Середа, Іван Стецик, Тетяна Терлецька, Ігор Шак та інші. Усіх, зрештою, і не назвеш. Що цікаво, пан Піхоцький наше товариство покинув першим, бо вибори – то справа минула, а футбол – вічна. Його сільська команда десь провадила якийсь важливий матч, а без Піхоцького як одного із основних організаторів сільського спорту це відбутися не може.
Роман ІВАНЧУК.