Нижанковичі як початок Європи отримав для нас Вифлеємський Вогонь
Подумати тільки, як швидкоплинно біжить час – уже дванадцять років поспіль ми збираємося напередодні Різдва у Нижанковичах на ще неіснуючому пункті пропуску, аби стати свідками, як польські харцери передають нашим пластунам Вифлеємський вогонь… Пам’ятаю перший раз – ініціатор, тодішній голова райради Володимир Горбовий вивіз усіх на холоднечу, але мороз поза шкірою вартував події. Сусіди дуже хотіли показати владоможцям по обидва боки «колючки», що ми хочемо там пункт пропуску. З поперемінним успіхом нас чують і нам повідомляють, що ось-ось… І те «ось» триває уже кілька літ. Щоразу знаходяться якісь перепони, якісь ситуації, якісь погодження чи «ноти» урядів. Надто пожвавлюється справа перед виборами парламенту. Кандидати навперебій розповідають нам, що пункт пропуску буде незабаром…
Напередодні Різдва у ЗМІ з’явилися обіцянки посла України в Польщі Андрія Дещиці. Звучить воно так: «У Нижанковичах планують відкрити пішохідний пункт пропуску, проєктно-кошторисну-документацію на який розроблятимуть уже цього року». За його словами, із польського кредиту 100 млн євро вже затвердили вісім проєктів на загальну суму 68 млн євро, які підуть на покращення інфраструктури на кордоні. Ці гроші, зокрема, підуть на реконструкцію пункту пропуску «Краковець – Корчова», де розділять рух легкового та вантажного транспорту. Щось, ми так думаємо, впаде і на Нижанковичі. Віримо у слова авторитетного дипломата. Зрештою, як і вірили усім попереднім авторитетам…
А наразі є те, що є. Нижанковичі зустріли нас традиційним холодом – вітер голови у полі зносив. Не знаємо, як там поляки підходили до брами, але наші мусили бути заздалегідь замельдовані у прикордонників. Нам під пильним позіром озброєних військовиків видавали перепустки до самого кордону. Попередніх років такої «ґранди» не було, але ми не вмішуємося у роботу прикордонників, які теж мають свої норми і правила. Може з тієї причини не прийшли і місцеві мешканці, які традиційно залюбки приходили за Вифлеємським вогнем. Сценарій дійства не міняється там ще з часів Горбового, пам’ять про якого уважили хвилиною мовчання. Може й правильно, бо навіщо удосконалювати удосконалене? Владні громади обмінялися радістю з приводу того, що знову побачилися. Потім звучали українські та польські колядки, а вже тоді молодь польська передала нашій Вогник. Запалили і спільну ватру з «іскорки» Благодатного Вогню. Що цікаво, як тільки до Ватри підходив юний поляк, ну, скажімо, підкинути полінце, то прикладав два пальці до шапки віддаючи честь. Так само і відходив… І це, знаєте, не якийсь там дивний ритуал, то рівень пошани до Вифлеємського Вогню. Потім сторони обмінялися владними виступами і презентами. А вже тоді Вогонь повезли у міста та села Старосамбірщини. Нас приємно вражало, що найбільші майдани району були переповнені, а священники благословляли своїх прихожан молитвами. Воістину, вражаюче дійство…
Але повернемося у Нижанковичі, де, крім інших, були делегації з Пустомит, Мостиськ, Самбірщини, інших населених пунктів. Закуток господарів представляли депутат обласної ради Михайло Гичка, голова Старосамбірської райради Тетяна Терлецька, голова РДА Петро Назар, Нижанковицький війт Володимир Смолінський, Самбірщину представили голова РДА Андрій Жепко, заступник голови райради Андрій Бобак, колишній міський голова Самбора Тарас Копиляк і літописці…
Уже після усього, що відбулося, ми питали у старосамбірських пластунів, яких зорганізував Олесь Терлецький, як їм імпреза, і дівчатка просто випромінювали радість – для когось це було уперше і така близькість до Європи їх неймовірно захоплювала. Єдине, на що понарікали, то на стужий вітер, але ми на нього впливу не маємо… А ми подумали: навіть якщо до наступного Святвечора нарешті офіційно і відкриють міжнародний пункт пропуску, то ми все одно підемо до «колючки», бо як без Вогню з Нижанкович?
А в обідню пору Святвечора жителі Самбора дружно і за традицією прийшли у центр міста, аби отримати від пластунів Вифлеємський Вогонь. Схоже, це не був той, який везли з Нижанкович.
Роман ІВАНЧУК.