Нинішні заробітчани у Польщі в майбутньому замість пенсій матимуть мізерну соціальну допомогу
Не так давно знайомий підприємець дав у газету повідомлення про те, що потребує працівників. Потім образився, мовляв, ніхто не зателефонував. А у нас на цю тему уже виробився “інстинкт” – заздалегідь знаємо, що на такі оголошення народ “не клює”: хто хоче роботу, той її знаходить, а хто вимагає чогось особливого, то або сидить на чужих грошах, або їде на заробітки. У нас не затримуються. Або такий факт. Питаю одного тата, де його син працює, вивчившись у вищих школах, а той відказує: ніде. У сина своя філософія: працюватиме за суму не меншу, ніж тисяча доларів. Про ці та інші проблеми ми й вирішили поговорити з керівником Самбірського Центру зайнятості Іваном Тимцівим…
-Іване Михайловичу, ви днями похвалилися у соціальних мережах тим, що ваш син закінчив університет… Як плануєте працевлаштовувати, чи бува, не за кордоном?
–Мій син, закінчуючи науку, протягом року працював у Львові, набирався юридичного досвіду. За кордон не поїде, хоча такі пропозиції були.
–Нині такий час, що радше батьки, а не їхні діти шукають місце навчання у вишах. Всі туди йдуть, навіть з не найкращими показниками знань, а університети перетворилися у такі собі ПТУ, які за гроші “штампують” фахівців, що потім нікому не потрібні. Що порадите: як обирати професію для сина чи доньки?
–Найперше пораджу батькам і дітям пройти профдіагностичне обстеження у Центрі зайнятості або на сайті нашої служби. Опитування визначить напрям обрання професії та здібності. Окрім цього, варто звернутися у Центр зайнятості та з’ясувати, які найчастіше вакансії з’являються і з якими зарплатами. З досвіду скажу, що найбільше оплачуються технічні спеціальності – інженери різних напрямків, фахові програмісти, агрономи. Багато платять токарям, фрезерувальникам, швеям, водіям великогабаритних автомобілів, трактористам.
–Багато грошей – це скільки?
–Близько 10 тисяч гривень станом на сьогодні.
–Скільки випускників самбірських навчальних закладів “гостює” у вас?
–Щороку близько сотні опиняється на біржі. Це у принципі, катастрофа. Хоча випускники Самбора йдуть здобувати вищу освіти далі. Але мушу визнати, що найкраще влаштовуються, як би це парадоксально не звучало, вихованці медичного коледжу.
–Розкажіть про те, скільки нині маєте безробітних, у тому числі і з вищою освітою?
–На обліку 925 безробітних – мешканців міста і району, з них 300 – з повною вищою освітою. Селян більше виключно тому, що населення району більше, ніж у місті. Найчастіше на обліку жінки, бо чоловіки швидше знаходять собі роботу, або їздять за кордон на заробітки. Вас, мабуть, буде цікавити і віковий ценз. Кожен третій – віком до 35 років.
–Іване Михайловичу, а як ми виглядаємо у розрізі інших районів?
–Маємо “золоту серединку“. Дещо гірша ситуація у наших сусідів з гірських районів.
–Земляки масово виїжджають на працю до сусідньої Польщі. Чи маєте рецепт: як зупинити навалу наших робочих рук на їхні терени? І, до речі, чи матимуть такі заробітчани пенсію колись?
–Щодо пенсії, то якщо вони не сплачують внески у наш Пенсійний фонд, а вони не сплачують, хоча можуть це робити, то, звісно, страховий стаж їм не зараховується. Згідно з майбутньою пенсійною реформою, яку анонсує нинішній уряд, у них не буде пенсії, а допомога як малозабезпеченим. Від 600 гривень… А як зупинити навалу робочих рук на Польщу? Тут все просто – наші роботодавці мають збільшувати оплату праці і шанувати своїх працівників.
–Нині модно, щоб батьки вчили дітей у тій же Польщі. Сусіди задоволені, бо у них приблизно такі ж демографічні показники, як у нас. Але ж наші діти, як правило, до нас уже не повертаються. Ми через років надцять можемо зайти у глухий кут – працювати не буде кому…
–На жаль, це правда. Освіта у Польщі дає можливість працювати у будь–якій країні Європи. Якщо в Україні не поліпшиться ситуація, ця тенденція буде продовжуватися.
–Кажуть, що ваш Центр зайнятості навіть біля електричок на вокзалі роздавав агітки з працевлаштування. Який ефект? А в принципі, наші безробітні хочуть працювати, чи їм – аби лиш отримувати поміч з безробіття – це, до слова, традиційне питання наших розмов.
–Ситуація не міняється вже багато років – до нас приходять люди, які хочуть отримати не виплату у службі зайнятості чи роботу, а довідки для субсидій та управління соціального захисту. Це проблема всеукраїнського масштабу. В середньому 30 осіб щомісяця знімаємо з обліку у Центрі зайнятості через те, що вони двічі відмовляються від запропонованої роботи. А щодо вокзалу, то стараємося залучити людей, які офіційно не є безробітними, до працевлаштування. Ефект побачимо згодом, хоча є відчуття, що люди небайдужі до пропозицій.
–На скільки популярними є нині громадські роботи?
–Ці роботи не популярні, хоча у Самбірському районі сільські ради чи об‘єднані громади виділили велику суму коштів на співфінансування громадських робіт – найкращий результат в області. Мабуть, людям цікаво, що маємо на увазі під словом громадські роботи. Це – оформлення субсидій у сільрадах, благоустрій території, обслуговування одиноких пристарілих. Окрім виплати з безробіття, людина отримує мінімальну зарплату.
–Свого часу, спілкуючись з вами, говорили про те, що коли мінімальна зарплата у 3200 стане нормою, то ми поховаємо малий бізнес… Чи сталося так, як прогнозувалося?
-На жаль, невтішні прогнози збулися, бо кількість приватних підприємців зменшилася. Відповідно, зменшилася і кількість людей, які у них працювали.
Роман ІВАНЧУК.