Обласній аграрній очільниці Самбірщина показала Кільгана, Бурака, Білака і молокозавод

SambirWZ
207

Обласній аграрній очільниці Самбірщина показала Кільгана, Бурака, Білака і молокозавод

Нинішні очільники області не так часто приїжджають у райони. Хіба перший заступник губернатора Василь Лозинський був, бо нарізав новітні територіальні громади. Галузеві обласні «міністри» наразі пильнують львівські кабінети, а тому приїзд на Самбірщину керівника обласного Департаменту агропромислового розвитку Юлії Шопської став настільки значущою подією, що «Високий Замок» вирішив там бути…

Сама гостя – доволі молода людина, не знаємо, на кого вона вчилася, але потрапила у скрижалі аграрної історії області. В принципі, як теоретик справляє гарне враження і було відчуття, що розуміється на сучасних тенденціях. Треба сказати, колись на такі посади призначали знаних фахівців, які уже мали багато практики і аграрної, і житейської, а тепер пішла мода на молодих, креативних і причому, жінок… Так ось, зустрілися ми в головному кабінеті «білого дому», де нас вітали перший заступник голови РДА Петро Герман, начальник відділу агропромислового розвитку Микола Аннич та відомий своєю активністю великобілинський фермер, голова асоціації фермерів району Іван Кільган, який того дня і зробив «погоду». Поважна гостя поцікавилася ситуацією у районі, головним чином – виконанням аграрних програм. У нас діють проєкти допомоги фермерам та садівникам. Суми, які держава надає в поміч сільським підприємцям, доволі великі, треба вміти їх взяти… Місцеві аграрні програми дещо скромніші. Був цікавий момент: наш аграрій взяв якусь там позику, а не поспішає повертати. Прізвище чоловіка настільки знане, що нам навіть соромно вказувати. Бо ж єдиний боржник у районі. Але маємо надію, що виправиться. Потім перейшли до серйозного питання сучасності – ринку землі, і обласна пані перепитала про настрої людей. Ми сказали їй правду: наразі ставлення негативне. Річ у тому, як на наш погляд, не можна було валити на голови зневірених селян дуже важку тему. Їх до цього треба було готувати заздалегідь, показувати переваги чи ризики і тільки тоді, коли люди переконаються, що то добре, погодяться. Бо наразі усе це сприймається напрочуд просто: ми одного разу прокинемося у рідному селі, а земля уже не селян, а олігархів, у тому числі і закордонних, а ми залишаємося при них батраками. Такі настрої домінуючі. І тут включився Іван Кільган, включився так емоційно, що шансів вклинитися пані Юлії було не надто багато. Усе, про що говорив Іван Степанович, зводилося до того, що в Україні відкривають не ринок землі, а базар землі. Переконаний, що наразі має бути так: земля мусить належати українським фермерам, а іноземці, якщо хочу в нас вкладати свої гроші, то нехай будуть такими собі обслуговуючими кооперативами. Ну, і в тому ж дусі… Пані Юлія ствердила, що тривають у Києві консультації з приводу механізму впровадження земельних торгів. Справа йде до пом’якшення. В одні руки, найімовірніше, дозволять продавати 300 гектарів. Покупець має мати відповідний аграрний фах і не менше 5 років проживати в Україні, 10 років не змінювати сільськогосподарське призначення землі і, зрештою, має бути створена така інституція, яка контролюватиме усі ці важливі процеси. І від теоретичного продажу землі ми акуратно перейшли до стосунків між пайовиками і орендарями – теж непроста тема. Виявляється, те, чим люди так щиро тішилися – оплатою за паї, стає тягарем. Бо оплата за пай, звісно ж, лягає у дохід. А з певним доходом селяни втрачають субсидії. Тепер ґазди думають, що прибутковіше: чи брати одноразову плату за пай, чи позбуватися благодатних субсидій. Цікаво, до речі, виходить і з пільговиками. При збільшенні їхньої пенсії переходять ту межу, за якою нараховують пільги. У «білий дім» приходять люди і просять: зніміть надбавку до пенсії, бо пільги втрачаємо. Ось такі сучасні метаморфози.

Ще один пункт, який може вразити нашого сільського читача: виробляти молоко стає не зовсім вигідно, бо переробники не здатні платити стільки, скільки виробник хоче. І це серйозно гараче по фермерах. Це проблема, яку у самбірському «білому домі» не вирішити.

Потім програма візиту розширилася на район і владний аграрний учт відвідав сімейну ферму з виробництва молока за канадськими технологіями Бураків у Бабино, познайомилися з відомим фермером Іваном Білаком та його господаркою, молокозаводом, а наостанок було підприємство Івана Кільгана з виробництва біодизелю. Маємо надію, що нова аграрна очільниця поїхала від нас задоволена.

І чи не основне питання сучасності: все, що ми почули, стосувалося того, що хтось все одно має курувати процесами сільського господарства. Натомість у районах скорочують відділи сільського господарства. Юлія Шопська зізналася, що сама не знає, що буде з її департаментом і з нею зокрема. А що стосується районів, то наразі, підкреслюємо, наразі, мова йде про те, щоб у відділах економіки райдержадміністрацій залишити від одного до трьох працівників, які б курували проблеми селянських стосунків. І ще одна думка прозвучала: держава мусить побачити, що буде, коли ліквідують відділи агропромислового комплексу. Тобто, для того, щоб відчути, як воно може бути зле, треба пам’ятати, як добре було.  Або навпаки…

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити