Одна Сприня об’єднала цілу Україну
Старше покоління патріотів передає естафету пам’яті тим, хто йде після них. Заради цього і живемо…
Минулий тиждень Самбірщина прожила під знаком відзначення 74-ї річниці від дня створення Української Головної Визвольної Ради. З початку дев’яностих, коли приспана комуністичними ідеологами правдива історія нарешті почала пробиратися крізь пилюку словесного словоблуддя, у Сприню в середині липня почали приїжджати ті, кого зазвичай вважали національно свідомими.
З КОЖНИМ наступним роком гостей ставало щоразу більше. Поважні владні мужі, одягнуті у вишиванки, влаштовували і для себе свято патріотизму… До слова запрошували тих, хто був при владі, потім виступи окремих діячів, були пісні, вірші… Зрештою, ставалося так, що після першої години учасники святкування кудись розходилися, щоб просто поспілкуватися поміж собою. Але це було свято того покоління, яке творило історію у сорокових-п’ятдесятих, яке, перепрошую за відвертість, ставало нецікавим для молодих людей…
Проте, кожна річниця УГВР у Сприні просто зобов’язана була здобувати інших людей – синів і внуків, які уже виросли в незалежній Україні, які хотіли жити не лише минулим, а й майбутнім. І саме тому Самбірська районна рада, яка влаштовувала спринські святкування, п’ять років тому задумала «Ігри Нескорених». Назва наша – прошу не плутати з тими, які організовують на рівні різних держав серед солдатів, що здобули поранення на війні. У нас свої Нескорені – молоді люди, які народилися у незалежній державі і не хочуть коритися волі окупантів. Спочатку обережно так приїжджали у Сприню юнаки та дівчата з районів Львівщини, а уже станом на сьогодні, ми згуртували у патріотичному селі Самбірщину, Мостищину, Городоччину, Пустомитівщину, та ба більше – Луганщину, Донеччину, Полтавщину, Херсонщину. 120 дітей протягом тижня влаштовували собі розмаїті змагання, конкурси, мірялися силами у спортивних іграх, піснях, танцях. Зрештою, у них так щедро був заповнений графік, що усі 120 юних сердець просто згуртували єдиним духом Україну у одному окремо взятому підкарпатському селі. Коли були там, розпитували дітей, виховників, як їм, і здебільшого чули у відповідь, що певна настороженість між різними кінцями України була лише у перший день, а потім у всіх знайшлася спільна мова. До речі, українська. Їм, юним, байдужі політичні розбірки, вони живуть за своїми законами. Ті, які приїхали у Сприню з інших областей, уже ніколи не стануть сепаратистами. І якщо будуть у нас частіше, то й Україна швидше возз’єднається… Навмисне так багато про це говоримо, бо щиро віримо, що ті українські патріоти, які розпочинали на початку дев’яностих відзначення УГВР, мають тішитися тим, що їхні місця і у лісі, і на святковому майдані займає молодь з інших регіонів. До речі, хлопці та дівчата, які прибули зі Сходу, знають, як і покоління УПА, що таке справжня війна і як щиро треба шанувати мир.
Мабуть, у цьому і є суть сучасного святкування річниці УГВР – ми пройшли “старий” патріотизм і дійшли до юного покоління. Основне дійство урочистостей – не святкова неділя, а тиждень Нескорених.
У цьому місці ми мали розповісти про те, скільки зусиль вклали наставники у дні патріотизму на Самбірщині. Ми мали б згадати священика з Київщини отця Івана Грицюка, який був з дітьми і вранці, і ввечері, який вчив нескорених елементарним християнським цінностям. Мали б віддавати належне керівникам Самбірщини Віталію Кімаку та Миколі Фрею, на яких «висіла» кожна дрібничка перебування дітвори у Сприні та величезна відповідальність. Мали б згадати народного депутата України Ярослава Дубневича, завдяки якому ті Ігри відбуваються, голову Львівської ОДА Олега Синютку, який чи не кожного року свого правління приїжджає на УГВР… Але не про них нині мова, бо все, що ці люди зробили, то не заради власного піару, а виключно тому, щоб передавати святкування річниці УГВР тим, хто йде після нас. І цьогорічна Сприня, вважаємо, змінила настрої та концепції. Віримо, що наступного року «Ігри Нескорених» об’єднають ще більше молоді з інших закутків України.
Роман ІВАНЧУК.