Олег ДОМЧАК: «Ще одного вчителя фізкультури Самбір не витримає»

SambirWZ
173

Олег ДОМЧАК: «Ще одного вчителя фізкультури Самбір не витримає»

Після того, як у одному з попередніх номерів ми опублікували інтерв’ю з депутатом обласної ради Володимиром Шведою, отримали відгук: правильно зробили, усіх обранців треба «тягнути» на сторінки газети, бо люди їх вибирають, а потім зв’язок дивовижним чином губиться. А має бути щось на зразок звіту. Причому, додає наш читач, кликати не тільки обласних депутатів, а й міських. Ми вирішили дослухатися до поради читача і цього разу запропонували погостювати у «Високому Замку» Олегу Дончаку – голові бюджетної комісії Львівської обласної ради. Він людина публічна – усе, чим займається, «викидує» у мережі. Зрештою, наші бажання зустрітися були обопільні.

АКІНЧИЛИСЯ вибори Президента. Ви, на скільки знаю, були за Петра Порошенка і цього не втаємничували. Як пережили його поразку?

-Я свідомий того, що будь-яка влада приходить і відходить… Це нормальний демократичний процес. А те, що люди не обрали Петра Порошенка, я думаю, невдовзі аукнеться. Хоча мені приємно, що Львівщина зробила свій європейський вибір, бо якраз Президент відповідає за зовнішню, міжнародну політику. І є багато конкретних справ, користь від яких ми неодмінно оцінимо, але згодом. Зрештою, повірте мені на слово, за час Порошенка в області відбулося немало позитивних змін. Помилки, звісно ж, були, але в Україні триває війна і не все вдалося, хоча я не прихильник списувати помилки на війну. Ми опинилися нині на роздоріжжі – між Російською імперією та цивілізованим світом. І це вже не жарти…

-Цікава деталь: інтелігенція закликала голосувати за Петра Порошенка, а народ її не почув. У чому бачите причину? Чи не у тому, що люди перестали вірити інтелігенції? Чи ненависть до Петра Олексійовича була настільки великою, що готові були проголосувати за будь-кого, навіть за Володимира Зеленського.

-Інтелігенція не була осторонь цих історичних процесів і мені приємно, що інтелігенцію Львівщини почули – про це свідчить результат. Мушу сказати, що на вибори впливали не тільки кандидати, а й лідери місцевої влади. Там, де вони путящі, де видно зміни, де налагоджений діалог з громадами, там є ефект. А де чиновники живуть за принципами байдужості, там і люди відповідно реагують на заклики влади… Я не думаю, що народ вже настільки возненавидів у власній бідності Петра Порошенка… На цих виборах спрацював ефект телевізора та нових виборчих креативних технологій. На це клюнули…

-Ви член команди народного депутата України Ярослава Дубневича. Чи не здається вам, що через таке голосування під час президентської кампанії парламентські вибори Ярослава Васильовича у жовтні можуть обернутися неочікуваним результатом для його команди.

-Насправді, за час депутатства Ярослава Дубневича на Самбірщині зроблено дуже багато. Найперше, він виконав усі свої передвиборчі обіцянки перед Самбірщиною, і друге – сформував команду однодумців. Такої владної вертикалі наш район не мав ніколи. Зрештою, як і не мав раніше таких діяльних та активних народних депутатів. Я не буду перераховувати усі добрі справи, але хочу сказати: якщо восени не оберуть Ярослава Дубневича, то все це розгубиться, розвалиться. І навряд, чи оберемо справді того, який нас захищатиме. Є велика спокуса проголосувати за тих словоблудів, які тільки словоблудством і займаються. Я свідомий того, що вибір народу може бути непередбачуваним. Пригадую, свого часу горяни не обрали народним депутатом Ореста Фурдичка, а обрали чергового артиста. Орест Іванович насправді дуже багато допомагав землякам. А коли його не обрали, то почали бойки самі на себе скаржитися, мовляв, навіть нема до кого звернутися… Не хотілося б повторення цієї історії.

-Не можу не запитати. Районна влада, обласна і ви зокрема доклали дуже багато зусиль для лобіювання інтересів селян Самбірщини. Не буду перераховувати мости, покрівлі, фасади і все таке інше. Коли я глянув, як проголосували наші села, то якраз ті, де чи не найбільше зроблено, голосували не за діючу вертикаль влади… Ви можете це якось пояснити?

-Тут все дуже просто. Там, де зроблено багато, люди уже забули і вимагають чогось нового, свіжого, більшого. Ті села, де зроблено менше, голосують за надію на краще… Може я повторюся, але там, де нема авторитетних лідерів громад, не було і результату.

-Що з того, що ви зробили минулого року, і вам, і вашим виборцям найбільше запам’яталося?

-Якщо я почну перераховувати добрі справи, то це займе багато часу і буде виглядати хвалькувато. Але найголовніше, чого ми усі разом досягли, то дали надію на майбутнє самим визначати пріоритети у своїх селах. Часто зустрічаюся з громадами і, повірте, є багато ініціатив, у які люди готові і свої кошти вкладати. Селяни приходять до своїх війтів і змушують їх втілювати цікаві ідеї, але війти почасти ліниві, або не до кінця розуміють, навіщо сидять на цих посадах. Через створення ініціативних груп, громадських організацій, які можуть брати участь в обласних, міжнародних програмах, все ж вдається притягнути у села свіжі гроші і щось міняти. Якщо громадська організація належним чином зареєстрована і приходить до сільського голови з ідеєю, то він уже змушений працювати…

Ще п’ять-десять років тому такої активності серед людей не було. Держава розпочинається з кожного села чи міста.

-Дехто пробує «звинуватити» вас у тому, що як дублянський родака багато допомагаєте односельцям. Вони хоч оцінюють?

-Я не чекаю ніякої вдячності від громади, я просто працюю на рідне селище, аби залишити там свій слід, аби потім не сказали, що Домчак був обласним депутатом і нічого нам не зробив. Колись я переймався тим, що люди говорять поза плечі, а потім перестав, бо люди є різні і однаково усім не догодиш… Хоча мені дуже приємно, коли приїжджаю у Дубляни, чути слова вдячності. Ще три роки тому там не було ні доріг, ні відповідної інфраструктури. Селище очікувало на закриття лікарні. Вдалося відстояти і створити абсолютно новий медичний заклад… А зараз є велика надія на те, що нарешті розпочнемо будувати школу, завершимо тротуари на головних вулицях… Будуть реалізовані 9 проектів, які подані цього року. Дозволю собі сказати те, про що говорю часто. Дубляни якось так географічно розміщені, що начебто на задвірках і далеко від основних трас. Так ось, я мрію, аби Дубляни перестали занепадати.

-Самбір не має жодного депутата обласної ради, а ви єдиний, хто мешкає у місті. Чимось допомагаєте? Чи налагодили діалог з міським головою Юрієм Гамаром?

-На початку моєї каденції депутата обласної ради я сам проявляв ініціативи щодо покращення інфраструктури Самбора. В 2016 році підтримали ідеї, які йшли від колективів десятої, сьомої шкіл, спортивної школи, інші добрі справи. Навіть була домовленість щодо завершення очисних споруд у Самборі. Ми зустрічалися разом з мером та народним депутатом Ярославом Дубневичем щодо завершення очисних споруд. Пан Гамар мав відкорегувати проектно-кошторисну документацію і подати її у Мінекології. А вже там Ярослав Васильович знав би, на кого і як вплинути. Але віз і нині там… Для того, аби я, маючи певні можливості, чимось допомагав Самбору, ініціатива має йти принаймні від мера. Але за час каденції ні разу не було зустрічі з виконкомом, депутатським корпусом та керівниками міста. То чого я маю напрошуватися? Хоча ідей на початку було вдосталь…

-У деяких колах прогнозують, що ви можете йти на вибори міського голови. Чи це правда і як плануєте влаштувати своє життя після того, як колись підете з посади?

-Думаю, місто не витримає ще одного вчителя фізкультури. Я, до речі, так само, як мер, закінчував інститут фізкультури… А щодо власного майбутнього… З великим задоволенням хотів би повернутися до власного бізнесу, який закинув через державну роботу. Знаєте, мені здається, що у бізнесі простіше, ніж в політиці – там є свої чітко визначені правила… Зрештою, той час, який я провів на посаді помічника нардепа Ярослава Дубневича, голови Самбірської райдержадміністрації і тепер – в обласній раді, даремно не минули. Нажив того досвіду, який допоможе мені у приватних справах. Можу заспокоїти усіх майбутніх мерів Самбора – наразі на цю посаду не йду. Однак, є застереження: я людина команди і якщо мій набутий досвід буде затребуваний, не матиму права відмовитися…

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити