Пам’яті Яромира Микитки

SambirWZ
10

Пам’яті Яромира Микитки

Не стало ще однієї української легенди – самбірянина Яромира Олексійовича Микитки. Якби він жив у часи ОУН-УПА, то був би воїном, якби народився тепер, то неодмінно пішов би на схід воювати, але доля розпорядилася так, що жив у часи комуністичного застою і, якщо щось і залишалося, то вести підпільну боротьбу і відсидіти на радянських каторгах. Яромир Микитко був чоловіком скромним і, відверто сказати, мало хто про нього щось знав. Зізнаємося, торік з намови активіста Ігоря Сисіна ми опублікували життєпис патріота і самі були шоковані – це легенда української правди…  

ВІН народився у 1953 році у Кемеровській області, бо батьки Володимира та Олексій були там на засланні… Після звільнення батьки оселилися у Щирці, а згодом переїхали у Самбір.

Яромир навчався в Самбірській школі №1, з 1967-го – в школі №10. Навчався і товаришував з Зоряном Попадюком, який мав приймач з короткими хвилями, разом слухали радіо “Свобода”. 9-класників обурила окупація Чехословаччини 1968 року. Разом з однокласниками Геннадієм Погорєловим, Олександром Іванцьом, Емілем Боґушем, Ігорем Вовком склали і видрукували на машинці листівки, сіли в автобус на Івано-Франківськ і розклеювали їх на кожній зупинці. Тоді були порушені кримінальні справи у Львівській та Івано-Франківській областях, але винуватців не знайшли. Після цієї акції З.Попадюк, Е.Боґуш, І.Вовк, О. Іванцьо, В.Галько, І.Ковальчук, Д.Петрина та Є.Сеньків зібралися на подвір’ї Зоряна і вирішили створити “Український національно-визвольний фронт». Виготовили прапор, печатку, запровадили членські внески, придбали друкарську машинку, розмножували літературу самвидаву. В їхньому колі ходила праця Івана ДЗЮБИ «Інтернаціоналізм чи русифікація?», статті В’ячеслава ЧОРНОВОЛА у фотокопіях, Валентина МОРОЗА. Розповсюджували листівки у зв’язку зі самоспаленням чеського студента Яна Палаха в Празі на знак протесту проти окупації Чехословаччини.

Закінчивши 1970 р. школу, юнаки роз’їхалися по різних містах (Львів, Івано-Франківськ, Рівне, Чернівці), вступили у вузи, де знаходили однодумців. Яромир вступив у Львівський лісотехнічний інститут на факультет механіко-технологічної деревообробки, звідки його відрахували 27 березня 1973 у зв’язку з арештом.

1973 р. у Львові вперше з 1939 р. були заборонені Шевченківські вечори, тому патріоти видрукували 150 екземплярів листівки, яка закінчувалася словами: “Вставайте, кайдани порвіте!” і розповсюдили їх у Львові. Близько 40 листівок увечері розклеїв по місту Яромир. Повернувся на квартиру і через 15 хвилин його затримали кагебісти. При обшуку нічого не знайшли. 2-3 листівки так і залишилися в куртці у прихожій, а Яромир одягнув плащ.

А згодом були допити, слідство і суд. Влітку 1973-го у Львівському обласному суді прокурор області Антоненко у вишиванці, але російською мовою, вимагав Зоряну Попадюку та Яромиру Микитку максимального покарання за антирадянську агітацію і пропаганду. Суд призначив Микиткові 5 років позбавлення волі в таборах суворого режиму, а Зорянові – 7 р. ув’язнення і 5 р. заслання. Роки ув’язнення лише загартували Яромира Олексійовича, звели з такими ж патріотами, яких система запроторила за ґрати… Боротьба продовжувалася і там… Звільнили Микитка у 1978 році. Мав півроку адміннагляду. Вдруге вступив у Львівський лісотехнічний інститут на заочний відділ лісового господарства. Працював у лісгоспах різьбярем, завскладом, майстром. 1990-94 роках був радником Самбірського міського голови Зоряна Попадюка, редактором газети «Вісник міськрайдержадміністрації». З 1994 -інструктор оргвідділу, потім секретар комісії в справах соціального захисту чорнобильців і секретар комісії екологічної безпеки Самбірського району, згодом – головний спеціаліст управління праці та соціального захисту Самбірської райдержадміністрації… Скромні посади після такої буремної біографії…

Нехай пам’ять про Яромира Олексійовича Микитка буде вічною, бо ми не маємо права забувати тих, хто боровся за Україну у часи, коли, здавалося, ніщо не може пробити стіни комуністичних застінк ів, які окутали увесь Радянський Союз.

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити