Перед сильними людьми інсульт безсилий

SambirWZ
17

Перед сильними людьми інсульт безсилий

Десь на початку осені нам «загубився» Ігор Іванович Тиличко. Це той чоловік, який не потребує титулів. Він просто – Тиличко, якого знають усі, якого  скрізь повно, який чи то з фотоапаратом, чи то з журналістською ручкою. А за кілька днів просочилося поміж людьми прикре повідомлення – в лікарні у важкому стані. У це важко було повірити, бо хоч і мав раніше якісь болячки, але ми давно звикли до того, що він жвавий, дієвий і без нього наш світ якийсь не такий…

Керівник АТП-14608 Іван Романяк завжди запрошував його на свято автомобілістів, коли традиційно кличуть ветеранів. Цього разу Іван Миколайович кликав мене… Минулого тижня у Стрілках був бойківський фестиваль, на якому Ігор Тиличко був кожного року. А цього разу підходить до мене якийсь пан і перепитує: чому не приїхав Тиличко, а вислав мене? Знаєте, заради таких слів популярності вартує жити… З самого початку пішло-поїхало: не було дня, аби хтось зі спільних друзів не питав, як здоров’я Ігоря Івановича? Я собі знайшов свого «агента» у родині Тиличків і, не зловживаючи часом та терпінням, щоразу перепитував у його доньки Оленки про стан самопочуття. І дуже радів, коли новини були щоразу оптимістичнішими… До речі, як тільки Ігор Іванович захворів, зателефонувала Олена, перепитала, чи я офісі, бо вона має передати мені фотографії, які Ігор Іванович  заборгував. Я навіть не збагнув, про які знимки іде мова… І тільки як побачив… Коли в офісі «Високого Замку» ми святкували День журналіста, Ігор Іванович був «на роботі» і знимкував наших гостей. Не встиг видрукувати на папір. Але я був шокований тим, що пан Тиличко, перебуваючи у перші дні в критичному стані, надто слабо розмовлячи, розпорядився, аби дочка видрукувала і передала в наш офіс фото, аби він не залишавася у боргу. Повірте, мені аж сльози на очі виступили: у таку гірку хвилю він думав про те, що не виконав своєї обіцянки.

А втім, добравшись до соціальних мереж, Ігор Іванович згодом і сам прозвітував про свої справи. Після “чорної віхоли”, яка торкнулася мого життя в останній день літа-2019 і вмілих дій самбірської медицини, зокрема працівників невідкладної допомоги, приймального покою, реанімації (Ігор Секелик), неврологічного (Андрій Жовнір) і допоміжного медперсоналу Самбірської ЦРЛ на чолі з головним лікарем Богданом Марчуком я врятований.

Після тритижневого лікування в неврологічному відділі медсестри на кріслі-каталці доставили мене до автомобіля, а Володимир та Ігор Вачиничі занесли до моєї квартири “купу кісток і живого м’яса” нерухомої людини, тобто мене.

І тоді за роботу взявся реаніматолог, людина з дивовижним Божим даром сцілення інсультників Ігор Леньо з моїм зятем Любомиром: на третьому тижні після лікарні я почав “чалапати” по квартирі, а потім ми вийшли в коридор, на подвір’я і на вулицю, а на третьому місяці уже дійшов до крамниці «Лісовичок» на вул. Коновальця біля держлісгоспу. Я без підручних засобів пересування – милиць, паличок, окрім, звичайно, Ігоря та Любомира.

Всім велике дякую, зокрема і Заслуженому лікар’ю України Людмилі Сидор, Руслану і Назару Настьошиним, Надії Шмарко і всім добрим людям».

Наступних днів Ігор Іванович прозвітував і про свої інші походи по сусідніх вулицях. І ми пораділи разом з ним, подумавши, що перед сильними людьми навіть інсульт безсилий.

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити