Перед тим, як написати заповіт, порадьтеся з… дітьми
Доволі часто синам і донькам не подобається, як батьки поділи поміж ними спадщину
Давно ця тема ходила за нами, бо, спілкуючись з людьми, дійшли висновку, що часто-густо діти сваряться поміж собою через якось неправильно складені батьківські заповіти. Комусь неодмінно здається, що його обділили… Хоча доволі часто у тих же дітей є свої квадратні метри, але батьківські муляють очі… Кілька таких ситуацій, про які знаємо з розповідей головних героїв.
БУЛО їх у батьків троє. Найстарша донька давно вийшла заміж, живе у Росії, а на рідну Старосамбірщину спочатку приїжджала раз у році, а потім і цього не було. Дві інші сестри жили тут і допомагали батькам, зрештою, як і вони – їм. Коли літа стали хилити до старості, найстарша донька начебто сказала батькам, що ніяких претензій на спадщину не має, бо навіщо це їй? Дві інші вирішили, що після смерті батьків хата залишається одній, а натомість та одна купує сестрі однокімнатну квартиру. Так все було до того часу, поки сестра з Росії, а чи її внуки не стали домагатися у родичів однієї третьої частки усього обійстя. Нам цього, мовляв, не треба, але нехай нам буде, бо раптом хтось захоче повернутися в Україну. Телефонують російські родичі і кажуть, що коли дві сестри не відпишуть третій її частку, то позиватимуться до суду. Наразі це тільки погрози, але спокою у родині давно нема. Відбиваються жінки, які тут залишилися жити, тим, що їхня рідна сестра палець об палець не вдарила, щоб в тій хатині якісь ремонти проводити, батьків не доглядала, не лікувала, пам’ятників на сільському кладовищі не ставила…
А в іншій сім’ї такий сучасний клопіт. Батько двох дітей до старості жив самотньо, бо як син, так і дочка мали свої квартири. Донька виїхала на заробітки до Італії і навідувалася лише раз у році на місяць. Старого у більшості доглядала сім’я сина. Трикімнатну квартиру, порадившись з дітьми, вирішили поділити так, щоб доглядальникам випадали дві треті, а решта – доньці. Причому сторони домовилися, що квартиру пустять у продаж заради святого спокою, а гроші поділять власне у такій пропорції. Все було гаразд до того часу, поки донька з Італії не заявила наступне: я така ж дитина у батька, а тому має бути все по-чесному: квартира – у продаж, а долари ділити порівну. Через таку неув’язку продаж помешкання довелося призупинити…
І ще одна історія. Самотня мати доживала віку у хаті, в якій виросло троє її дітей. Два старші сини мають свої квадратні метри – один у Львові, інший – в Київській області. Наймолодший жив на Вінничині, але так у нього склалося в житті, що розлучився і повернувся до маминої хати. Мама заповіт склала на нього, бо вважала, що найбільше ображений життям і не має свого кутка. Тепер два старші брати спохопилися, вважають, що мати ще за життя таким заповітом їх образила, вимагають сплатити їм відповідну вартість спадку, що не їм дістався.
Здається, кожен з вас може доповнити ці історії більш або менш схожими, бо погодьтеся, що ситуації доволі типові. Ми спробуємо нині дати кілька порад власникам майна, який колись доведеться ділити поміж своїми ж дітьми… Психолог, з яким ми спілкувалися, вникнувши у ситуацію, розповів, що часто діти, які порозходилися у світи, не претендують на батьківські квадратні метри, але їх бентежить те, що хтось інший займає територію. Проявляється така собі заздрість, ревність і бажання щось та вкусити зі спільного родинного «пирога». Боротьба за територію завжди запекла. Хоча, додає психолог, за законами порядності і гідності, воля батьків має бути святою. Якщо вони вирішили комусь заповісти чи подарувати своє майно, то це є їхньою волею і діти не мали б права сваритися… Нотаріуси, яким ми так само нав’язали цю тему і які найближче стоять до чужих заповітів, кажуть, що найліпше, аби батьки за життя узгодили усі свої бажання з дітьми. Тобто, зібрати синів-дочок за родинним столом, обговорити їхні претензії на батьківські хати чи квартири і прийняти єдино правильне рішення. Бо у нас найчастіше виходить так, що батьки, коли підходить їм до старості, думають поблажливо: запишу майно порівну на всіх і нехай собі потім мастять голову. Начебто благородно – не обділили нікого зі спадкоємців, однак потім виходить щось таке, про що описували вище. Ми собі гадаємо, що це є єдино правильна порада батькам у таких непростих житейських ситуаціях…
Роман ПОГОНИЧ.