Поки політики ділять Україну, молодь з усієї країни її об’єднала у Сприні
Усе розпочиналося з першого засідання оргкомітету з проведення у Сприні “Ігор Нескорених”. Прибули представники влади з кількох сусідніх районів, поважні директори поважних підприємств, представники потяга єднання “Труханівська Січ”.
Те, про що повели мову, кидало у шок. У Сприню на традиційні “Ігри” мало прибути кілька сотень підлітків з усіх-усюд. Питань було більше, ніж відповідей – харчування, нічліг, зайнятість… Але головне, щоб дітям було цікаво. У кулуарах наради кілька знатоків справи радили головному організатору, голові райради Віталію Кімаку скинути зі себе цей тягар, бо то велика відповідальність і купа проблем. Не скинув…
І ось, окрім місцевих команд, в Сприні зібралася молодь з усіх регіонів України, які прибули у складі восьмого потягу єднання України “Труханівська Січ” – більше двох сотень. Зокрема, приїхали команди зі Слов‘янська на Донеччині й Сватового – на Луганщині, які й минулого року брали участь в “Іграх Нескорених“. З самбірського вокзалу у гірське село йшли пішки. Дорогою їх стрічали церковні громади разом зі священиками, молилися, десь снідали–обідали і нарешті добралися, облаштували свій побут своїми руками. І це було першим випробуванням. А потім був тиждень змагань, вишколів, зустрічей з цікавими людьми, майстер–класи, дискотеки, походи, “спілкування” з військової технікою і навіть польоти над Спринею на справжніх новокалинівських гелікоптерах. Свої “штуки” демонстрували військові хіміки і сапери, та найцікавішою була теренова гра з розмаїттям випробувань, похід на патріотичну гору Діл на Старосамбірщині. Аби урізноманітнити дійство, придумали таку розвагу. Увесь табір розділився на чотири сотні так, аби там були представники усіх куточків України. Команди назвали так, як називалися вони у часи УПА, – “Леви“, “Гайдамаки“, “Вовки” та “Булава“. Перемогу святкували усі, адже у невеличкому селі вдалося згуртувати усю Україну…
Власне у цьому і полягає “філософія” “Ігор Нескорених” – поки політики ділять Україну за всілякими уподобаннями, молоді уже давно об’єдналися. Коли ми перепитали у пана Кімака, який власне і розповідав нам про це, чи погодиться наступного року на такі “Ігри“, той відповів, що тільки перший раз страшно. Є надія, що традиція не перерветься, а здобутий організаторський досвід, послужить уроком на майбутнє.
Коли у Сприні затівали традиційне святкування річниці УГВР, вирішили, що концерт будуть провадити учасники “Ігор Нескорених” – ну, щоб не втомлювати показовими виступами традиційних літніх хористів, які прибували у Сприню звідусіль. Так ось, глядачі твердили, що ліпшого концерту за останні 25 років тут не було. Тому нехай і надалі молодь співає. Молодь, якій старше покоління повинно передати традицію святкування УГВР.
Роман ПОГОНИЧ.