Польські враження

SambirWZ
7

Польські враження

Протягом останніх чотирьох років Назар регулярно їздив до Польщі на заробітки. Сколотили таку-сяку бригаду і найнялися на будови. Ми недавно зустрілися з молодим чоловіком, бо ж давно знайомі, і вислухали його оповідку.

ДЛЯ початку – вчений інженер, але знайти гідну роботу та відповідну зарплату на наших теренах непросто. Тим паче, одружившись, треба думати про власне житло та забезпечення сім’ї. Піддався сучасним спокусам і подався до сусідів. Попервах, розповідає, все було добре. Робота важка, але ми знали, на що йдемо. Аби більше утнути, працювали по 10 годин на добу. Відмовляли собі у добрих харчах, аби економити. Дехто з бригади кинув палити, бо цигарки дорогі. Статків у моїй сім’ї, каже Назар, додалося. Особливо нудьгувати за домом не доводилося, бо раз у місяць викроювали можливість чкурнути в Україну. Але з роками, коли наших там ставало щоразу більше, почав відчувати: уже й поляки-господарі, якщо раніше брали до роботи усіх поспіль, то тепер стали перебірливими. Почалися затримки з виплатою грошей, замовники стали збивати ціни, мовляв, не хочете працювати за дешевше, на ваше місце знайдуться інші українці. Надлишок робочої сили диктує її вартість – по-філософськи запевнив співрозмовник і спрогнозував, що ще трішки і працювати у Польщі стане невигідно, порівнюючи з тими часами, як тільки усе розпочиналося. Як би там не було, але наші хлопці на будовах, на дорогах, на заводах працюють дуже важко. Плюс до того – морально-психологічний бар’єр. Хоч поляки ставляться до наших загалом позитивно і з розумінням, але однаково і повсякчас відчуваєш себе не те, що рабом, але принижуваним. Крім того, нелегка щоденна праця неабияк впливає на здоров’я. А тому, довершив свою розповідь Назар, ліпше уже шукати місце праці тут, нехай менш оплачуване, ніж гробити себе на чужині.

До речі, окремі лікарі останніми роками твердять про те, що до них звертаються з болючими хребтами, роздутими венами на ногах, хворобами шлунків і так далі абсолютно молоді люди. Коли питають, звідки у них старечі недуги, то відказують: з заробітків. Ми нікого і ні до чого не агітуємо, але просто констатуємо факт.

І під цю тему. У одному зі сіл Старосамбірщини мав зустріч з місцевим газдою – уже пенсійного віку. Розповів, що у присілку, де мешкає, є вісім хат. Причому, сучасних, зведених у дев’яностих роках. У п’яти помешканнях чоловіків взагалі нема, бо на заробітках. З’являються час од часу, як правило, на Різдво та Великдень, у двох хатах чоловіки повмирали ще у молодому віці, та що там казати, просто спилися. Одна хата стоїть пусткою, а у ще одній живе наш розповідач. Каже, що одного разу літню жінку треба було на ношах винести з хати до швидкої допомоги і не було кому, бо й діти сусідів уже роз’їхалися хто куди…

Роман ПОГОНИЧ.

Вас це може зацікавити