Політична вишенька на новокалинівський передвиборчий «торт»

Чи мають право балотуватися на керівні посади ті, які вже там були?

Наприкінці минулого тижня парламент затвердив нові правила гри на місцевих виборах у жовтні. Виборчий Кодекс у нас, звісно ж, і раніше був, але обранці внесли суттєві доповнення. Простий люд ще далекий до нововведень, а от політики взялися аналізувати, міркувати, прогнозувати, бо насправді до волевиявлення залишилося обмаль часу. Наразі гуртуються хіба імовірні кандидати на посади голів ОТГ та їхні фан-клуби.  

ПЛАНКУ пропорційної системи опущено до 10 тисяч виборців без різниці, чи це міська чи сільська громада. Це означає, що в 50 громадах з 73 на Львівщині вибори проходитимуть за партійними та майже відкритими списками. Ну і, відповідно, 23 громади матимуть багатомандатну мажоритарку із можливістю самовисування. Тепер народною мовою. Практично усі наші ОТГ, де провадитимуть вибори, мають більше 10 тисяч виборців, а відтак люди у день голосування отримуватимуть бюлетень, в якому буде позначена назва партії та перелік з осіб, які претендують на звання депутата. Виборець голосує за партію, а відтак може обирати когось із списку імовірних депутатів. Коли ми писали, що «практично» усі ОТГ підуть за партійними списками, то робили такий собі «запас», бо єдина на наших теренах Новокалинівська ОТГ наразі не досягає 10 тисяч. Бракує до планки 17 виборців. Тобто, якщо до 1 серпня (така норма) на території ОТГ пропишеться 17 осіб, то Новокалинівська громада порине у партійні списки так, як усі інші. Ті «сімнадцять» – це така собі політична вишенька на виборчий тортик цієї громади.

Голосування за партії чи партійні списки – начебто цивілізований стиль життя, але у нас, на жаль, складається так, що партії перебувають у стані сплячки від виборів до виборів. Якщо на верхах ще якісь політичні лідери є, то в низах вони доволі часто імпотентні, а збуджуються хіба на слово «волевиявляння» для того, аби розповісти, які вони активні, мудрі, а головне – знають, як господарювати і поліпшити наше з вами життя. Досвід показує, що голосування за партії – це не орієнтація на місцевих політичних лідерів, а на верховних. Наприклад, подобається комусь Юлія Тимошенко, Петро Порошенко, Андрій Тягнибок чи Олег Ляшко – так і голосують за їхніх намісників. Чи це правильно? Не думаємо, але нашої думки ніхто не питає. Тим паче, наші партійні діячі місцевого замісу мають властивість дивним чином перепрофільовувати свої політичні погляди в залежності від впливовості українських партійних еліт та її лідерів. Є, повірте, немало діячів, які легко міняють партії і їм за це нічого не є… Кажуть, для того вона і багатопартійність в Україні, що можна міняти партії… Люди, будьте максимально пильні, аби не наступати на одні і ті ж граблі!  А тепер, товариство, максимальна увага – нарешті в Україні за 30 років вводять норму про імперативний мандат. Тобто, депутат, який, поклявшись на вірність своїй партії, раптом у депутатській залі скурвиться (політичний термін), уявить себе всемогутнім і буде голосувати не так, як партія каже, або творитиме щось не те, то його відкличуть напрочуд швидко. Бо нині як є? Головне – зайти в раду, а потім – що тобі кажуть партійці, уже не важливо. Можна забути, на крилах якої політичної сили влетів у владу. Так не буде… Думайте, панове, аби потім не ганьбитися.

Наразі, як ми уже казали, чи не найбільший інтерес викликають персони, які можуть балотуватися на посади голів ОТГ. Ми найближчим часом поцікавимося, хто ж у претендентах, а наразі хочемо потішити їх новинкою від Виборчого Кодексу. Там паралментарі записали, що вибори мерів в два тури тільки там, де більше 75 тисяч люду. Під цю планку на Львівщині потрапляє хіба обласний центр та Дрогобич. Наші лідери можуть з полегшенням зітхнути: другого туру виборів не буде. Хто з претендентів набере на один голос більше, той і переможе. З одного боку, добре – не треба людям двічі ходити, з другого – не зовсім. Досвід показує, що виборець у день виборів стає лінивим: та чого я піду голосувати, той чи інший все одно переможе… Ні, без максимальної повноти голосів прихильників перемога може виглядати примарною. Тому в день голосування не сидіть вдома, очікуючи, що хтось вибере вам вашого фаворита. Пустили в народ чутку, начебто той, що уже був при владі, більше не має права йти туди на перші ролі. Це було б цікаво, може й справедливо та корисно, але це насправді фейк… Не ображайтеся, що віддаємо перевагу Самбірській ОТГ, але тут, здається, найактивніше обговорюють прізвища майбутніх лідерів. Ми зібрали всіх, про кого хоч щось чули. Титули казати не будемо, нагадаємо, люди відомі. Андрій Дубас, Юрій Гамар, Віталій Кімак, Тарас Копиляк, Тарас Куцалаба, Ярослав Кузьмяк, Володимир Кульчицький-Поливка, Любов Мосійчук, Роман Пицик, Зіновій Рівняк, Олег Француз, Надія Черевична, Дмитро Шикітка. Прізвища розставлені не за рівнем наших симпатій чи антипатій, а виключно за його справедливої величності – алфавітом. Допускаємо, що ближче до жовтня хтось додасться, хтось відсіється.

Не конче втішна новина для охочих сісти у депутатські корісла, бо дещо скорочується кількість депутатських крісел в радах, і це підвищить рівень конкурентності. До 10 тисяч виборців – 22 депутати, від 10 до 30 тисяч – 26 депутатів. Будете уже самі собі підраховувати, але Самбірська ОТГ, наприклад, матиме 26 «слуг», хоча нині 34. Може й ліпше, коли менше, бо менше дива буде.

Попердніх років була практика, коли ті чи інші розкладали свої яйця (в переносному значенні) в різні кошики – йду, куди очі бачать, а оберу собі потім те, де ліпше. Виборчий Кодекс дозволяє балотуватися можна не більше, ніж в два рівні рад, наприклад, можна йти одночасно в громаду, і в районну раду, в громаду та обласну раду, в районну і обласну, але якщо кандидувати на голову громади – тоді кандидатом в депутати можна залишатися тільки у ту саму раду.

Тепер про гроші. Бо де вибори, там мають бути суми. Грошові застави суттєво зменшили. За мера, наприклад Самбора, треба внесли лише 5 тисяч 975 гривень, Рудок – 3945. За таких «розцінок», скажемо чесно, кожен може йти без особливих втрат для сімейного бюджету. Це добре, бо захмарні застави відлякували б імовірних переможців, а так навіть бідна, але гідна людина може йти покерувати.

І останнє. Сільських старост народ  не обиратиме, їх будуть призначати.

Роман ІВАНЧУК.