Поріділи ряди бажаючих побути волонтерами на сході?
Ми не раз писали про те, що “Волонтери Легіону Свободи Самбірщини” відчутно допомагають українській армії. Час од часу возять на передову автомобілі. Здебільшого допомагали Батальйону “Січ“, а коли його розформували, автівки переганяють іншим військовим підрозділам.
Три машини знову опинилися на Самбірщині, бо потребували ремонту. Своїм коштом довели їх до пуття волонтери Юрій Лешкович, Андрій Мандзяк, Андрій Куйдич. Традиційно не залучали більше нікого. І не тому, щоб славу з кимось не ділити, а тому, що хтось мізер дасть, а говорильні – на тисячі…
Тепер про інше. Коли Юрію Лешковичу довелося вкотре гнати на схід третю машину для воїнів, то у подорожувальники разом з ним не захотів ніхто не зголоситися – кожен з десятка осіб знаходив собі немало поважних причин. Але ж і їхати на схід самому не конче приємно – дорога далека і, на жаль, небезпечна. Юрію Лешковичу все ж пощастило, бо у пасажирах був голова Донецької “Свободи” Сергій Корнієнко… Пригоди розпочалися ще задовго до східних областей, на мирній Полтавщині: “На одному з дорожніх пунктів ДАІ нас зупинили стражі руху. Звернули ми увагу на те, що наш діалог з правоохоронцями фільмує якийсь молодий чоловік, який назвав себе представником “Дорожнього контролю“. Перед тим, виявляється, контролер обігнав нас на трасі, добрався до посту ДАІ, попросив нас зупинити, бо на автівці номери, що не практикуються в Україні. До слова, хлопці у формі до нас претензій не мали. Аргументи про те, що автівка призначена воїнам, фільмувальника не турбували. Довелося на шукача пригод накричати і почати знімати його самого. Той перелякався і втік…” До слова, Самбірський “Легіон Свободи” чи не єдиний, який здобув у Міністерстві інфраструктури дозвіл офіційно переганяти автівки з–за кордону для воїнів. Це коштувало немало зусиль, але зусилля того варті.
Автівку передали військовим. Заїжджали у частину, де стоять наші хіміки, на жаль, на територію потрапити не змогли, поспілкувалися з командиром. Юрій Іванович каже, що наші загалом непогано забезпечені необхідним – воювати можна… Щоправда, земляк попросив бути дуже обережним на дорогах Донеччини. Не так давно біля Попасної снайпер ледь не убив волонтера. А все тому, розповідає пан Лешкович, що ворожі снайпери особливо пильнують за військовими. Заїхав Юрій Іванович у Краматорськ, де засідає обласна адміністрація. Дуже незвично бачити у коридорах та кабінетах озброєних охоронців. Спілкування з тамтешніми мешканцями оптимізму не додають – надто зазомбовані, і далі хочуть до Росії, і далі не розуміють, що у них робить Українська армія, бо поняття “рідної землі” у них нема. Тамтешні чиновники підтверджують ці настрої і додають, що їхні земляки настільки просякнуті російською пропагандою, що бояться їхати на захід. А тому просять наших земляків приїжджати на Донбас і вчити людей любити Україну. Про це казав нашим волонтерам і голова Донецької військової адміністрації Павло Жебрівський.
Роман ІВАНЧУК.