Прошу пані, це Рудки, а не Греція…

До містечка, до батьківської оселі, повернулася на деякий час молода пані, яка з чотирьох років мешкала з мамою у Греції. Мама свого часу її забрала туди, то ж, там і виросла, знає грецьку мову, англійську, ще якусь і, безперечно, літературну українську. А ще «заразилася» всім європейським… Ото рівень, подумали в Рудках…

А цей факт місцевих взагалі приголомшив: землячка привезла звідти свого песика – видно, на час відпустки не може розлучатися з улюбленцем. Якось вивела його на прогулянку. А песик на очах в очевидців справив, як би це ліпше сказати, природню нужду. Для нас це нічого не означає, для нас це природньо, а от жіночка витягнула з кульочка якусь салфетку, згорнула те, що лишилися на давно неремонтованому асфальті, і кинула у той же кульочок. Очевидцям хотілося ледь не крикнути, мовляв, пані, та лишіть то, не беріть до рук – наші пси так само, як грецькі, те саме роблять. Але ніхто не наважився переучувати європейську панночку на рудківський лад. Уже потім місцеві дивувалися такому високому рівню культури і думали про те, що коли не навчимося збирати г-мно з дороги, ніхто нас у цивілізований світ не візьме. Бо у нас простіше: у нас або кінь спаскудиться на дорозі, або корова, і нікому з господарів не прийде в голову прибрати…

Роман ПОГОНИЧ.