Психолог Анатолій Білінський про владне життя:
«Найпростіше підняти свою самооцінку – принизити іншого»
Бажання зустрітися з нашим давнім приятелем, практичним психологом Анатолієм Білінським зі Самбора у нас виникло тоді, коли побачили його у президії “робочої зустрічі з народом” міського голови Юрія Гамара. Навіть допустили, що присутність у такій ситуації психолога – справа потрібна…
-Пане Анатолію, з яких мотивів мер попросив вас бути модератором зустрічі, як гадаєте?
-Це можуть бути мої домисли, а про мотиви може казати сам Юрій Петрович. Я віддав практичній психології 20 років і маю потужний досвід індивідуальної та групової роботи з людьми. І точно розумію, що побудова правил комунікації має бути чіткою і конкретною. І, певна річ, модератор її має підтримувати протягом усієї зустрічі та нести відповідальність.
-Вам вдалося?
-Це судити тим, які були у залі.
-Скажіть як психолог і модератор вам сподобалася розмова?
-Для мене було важливо, щоб комунікація не перейшла етичну межу. Як на мене, не перейшла…
-Уся бесіда крутилася навколо попередників і було відчуття, що у розумінні нашого мера, всі проблеми – від них. З точки зору владної психології, скільки часу можна і треба нарікати на попередників? Чи не є “топтання” по них своєрідним ґанджем нинішніх владоможців?
-У нас усі “топталися” по попередниках… І “топтання”, вашою лексикою, є ґанджем усіх, хто колись був при владі на будь-якому щаблі. Найпростіше підняти свою самооцінку – вкусити або принизити іншого. І це явище людині притаманне ще з дитячого садочка, коли дорослий принижує малюка, коли педагог кричить на учня, коли у школі зачинені двері і дитину не відпускають, або уся школа ходить у приміщення через “чорний” або “задній прохід”. У дитинстві народжується неадекватність зрілого віку… Нічого дивного: ущемлені в юні роки потім принижують інших. Спрацьовує механізм самокомпенсації. І це стосується усіх людей, а не тільки того, про якого хочете почути, про мера.
-Я бачив вас на сесії міськради і ви пробували щось казати. Оцінить психологічний стан стосунків громади, депутатів і мера.
-Ви до мене звертаєтеся як до психолога, хоча жоден психолог, який себе поважає, не дає оціночних суджень. На сесії я був присутній як житель міста. І виступав як виборець, а не психолог. Звичайно, як фахівець щось побачив, зробив для себе аналіз і точно розумію: регламент написаний для того, щоб його дотримувалися – і мер, і депутати, і представники громади. Людину можна образити, принизити, вчинити насилля не лише словом, а й жестом, інтонацією, поглядом, мімікою. Цим арсеналом дехто успішно користується…
-Чи вважаєте правильним те, що на сесію проходять гурти людей, створюються нервозність, розбірки і тиск на обранців?
-Я не буду казати, чи це правильно або неправильно, але коли виникають ситуації (у будь-якому середовищі) люди звертаються до певних інстанцій. І вони розраховують на певну послугу, або розуміння. Переважна більшість людей не розуміється у правових актах, як, до речі, і окремі депутати – так мені здалося… І коли відвідувач не отримує бодай мінімум, він іде, в даному випадку, до ратуші на сесію і шукає свою правду. Він хоче захисту. У тому, що люди приходять на сесії, нічого поганого не бачу. Якщо людина адекватна у поведінці та самооцінці, має власну гідність, то ніколи не дозволить собі принизити іншого. Є дуже прості способи викиду адреналіну – перед сесію створити собі м’язове навантаження…
-З вашої точки зору, як змінюється людина (мер чи депутати), яка отримує вотум довіри і приходить до влади?
-Влада – це відповідальність. І в залежності від того, як і хто розуміє відповідальність, в залежності від своєї честі, гідності та людяності, будує свої стосунки з іншими. Ще давні мудреці казали: хочеш пізнати людину – зроби її начальником… Ця житейська істина стосується не лише мера чи депутатів…
Роман ІВАНЧУК.