П’ять років система не може визначитися з покаранням для винуватиці аварії, а про моральну шкоду пасажирці уже всі забули, крім… самої жертви

Років п’ять тому на трасі Львів-Самбір поблизу села Бабина сталася аварія з участю маршрутного автобуса Самбір-Калинів, за кермом якого була жінка. Як наслідок, залишилося кілька потерпілих пасажирів, серед яких – пані Леся, травми якої виявилися дуже складними. Найбільше потерпів хребет, перенесла кілька складних операцій, півроку мама двох дітей не піднімалася з ліжка. Потім тривалий шлях реабілітації та пошуків правди…

МИ ПИСАЛИ про пані Лесю та цю історію кілька років тому. Намагалися з’ясувати, хто і як має нести компенсацію збитків у такій ситуації? Тоді керівники автопідприємства доволі оптимі­стично розповідали нам проте, що у вартість квитка закладають страхову суму на випадок, коли щось із пасажиром станеться. Тобто, страховики у такій ситу­ації мали б проявити законне ми­лосердя і компенсувати сім’ям потерпілих їхні збитки. Коли ми ще тоді про це писали, то чомусь були упевнені, що так воно і ста­неться, що страхова компанія компенсує жінці її витрати на ліку­вання, а може й моральні збит­ки. Бо коли пасажир сідає у мар­шрутку, то автоматично стає під захист автоперевізника чи стра­ховика… Яким же було наше здивування, коли пані Леся, як найбільше потерпіла у цій аварії, зателефонувала до редакції і по­просила журналіста бути при­сутнім при розгляді справи. У суди ми, як правило, не ходимо, бо досвід показав, що при­сутність журналіста у судах аж ніяк не впливає на вердикт. Тому відмовляємося бути у ролі того, хто Феміду лякає.

Після того, як суд укотре пе­ренесли з початку січня аж на 6 лютого, пані Леся знову зверну­лася до нас. Виявляється, слу­хають не її моральні чи матері­альні збитки, а щойно вивчають аварію, і судять жінку-водійку маршрутки, з вини якої, як ми ро­зуміємо, сталася біда. Коли пере­питали у пані Лесі, що з цього при­воду каже страхова компанія, то з’ясувалося, що нічого не каже, навіть на суд не приходить. За скромними підрахунками (не знаємо, чи входить сюди інфля­ція), збитки родини пані Лесі вона оцінює у 50 тисяч гривень, хоча що таке 50 тисяч після страждань?

Ми пишемо про це не лише для того, щоб вчинився поголос, а з іншої причини – проста люди­на, пасажир, аж ніяк не можуть себе захистити у нашій державі. Уже мовчу про якісь компенсації, але щоб на такі довгі роки роз­тягнути справу з приводу аварії, ну, знаєте, це уже повний бар­дак. Шкода пані Лесі, яка зали­шилася зі своїми проблемами сам на сам, але дуже хочеться, щоб її пошкодували ті, від кого залежить справа. А керівникам АТП, які беруть на себе відпові­дальність за безпеку пасажирів, вартувало б потурбувати згаду­вану страхову компанію, якщо вона взагалі існує.

Роман ІВАНЧУК.