Роман Паньків на пенсію не виходив

Романа Михайловича Паньківа знаю дуже давно, з дитинства – свого дитинства, коли ще ходив на драматичний гурток у Будинок піонерів. Артиста з мене вийшло, але враження від усього цього дійства залишилися на все життя. Так ось, ми тоді якусь оперу ставили на сцені в тодішньому Будинку культури, а Роман Михайлович керував симфонічним оркестром.

Як нині пам’ятаю: такий увесь зосереджений, напружений і керує цілим оркестром. І всі його слухаються. Змах палички – і знають, що мають у ту секунду грати. А ще мене завжди дуже захоплювало, як можуть музиканти розумітися на нотах. Скільки тих нот – і десятка не наспіваєш, а яка музика…

Минуло купу літ, а Роман Михайлович і досі в строю. Навіть не знаю, скільки йому років, я уже й сам далеко не юнак, але Роман Паньків і далі керує симфонічним оркестром, гуртуючи ентузіастів. Та що буду казати, жодне потужне свято не обходиться без нього і його колективу… А потім ми зустрічалися, коли Роман Михайлович керував училищем культури. Ну, що вам сказати, то був авторитет! І в педагогіці, і у мистецтві. Зі сумом ловлю себе на думці, що таких авторитетів зараз обмаль. Не знаю, що напишуть завтрашні журналісти про митців нинішніх… Нинішні директори та митці якісь дрібненькі, вибачайте, коли когось образив чи недогледів… Згадати добрі справи Романа Михайловича захотілося тому, що днями йому у Львові вручили Почесну Грамоту Верховної Ради України. Треба сказати, це високе визнання, це визнання моральне, це просто вдячність Людині за її працю. Радію, що таких невтомних метрів мистецтва у нас не забувають. Навіть тоді, коли вони уже давно на пенсії, але пенсіонерами себе не визнають. Залишається нагадати, що найвищу нагороду українського парламенту Роман Паньків отримав після звернення громадського активіста та автора монографії про симфонічний оркестр Омеляна Леськіва. Ідею підтримала Самбірська районна рада.

Роман ІВАНЧУК.