Рудки – Дембіце: вони нам – парасолі, ми їм – кераміку
Наші Рудки уже десять років поспіль підтримують добрі стосунки з гміною Дембіце у Польщі. Власне ми б хотіли акцентувати увагу на ювілейній цифрі, бо далеко не всі партнери так довго тримаються купи. Складається враження, що тут уже товаришують не стільки місто і гміна, скільки цілі родини. Нашого репортера запросили на таке собі родинне свято у Рудки з нагоди дня народження добросусідства.
Взагалі, все це мало відбуватися у трохи іншому, ніж ратушні посиденьки, форматі. Мали приїхати польські дітлахи, зіграти з нашими у футбол, тим паче, футбол нині в Європі напрочуд актуальний, але в останню мить дітей не пустили через… ситуацію на грибовицькому сміттєзвалищі. Зрештою, у приватних розмовах поляки розпитували: чи нам у Рудках не шкодить грибовицький дим і чи не відчуваємо ми тут подиху східного фронту. Ну, ось таке враження про нас… Взагалі, зустріч була дуже теплою – зустріч друзів, вечір спогадів і вдячності. Викладач гімназії Ірина Антонюк – дочка відомий у Рудках Галини та Ігоря Тимковичів, провела цікаву презентацію сторінок дружби. Наголос у тій співдружності поставили не на традиційних зустрічах дорослих дядечок з їхніми монотонними бесідами про співпрацю – почасти і частуванням, а на дітей. Постійний обмін делегаціями дає плоди. У гімназії уже зізнаються, що виховали ціле покоління європейців. Дітям товаришувати простіше – ні мовні бар’єри, ні кордони їх не розділяють. Ведуча зустрічі, випускниця і відмінниця гімназії Марта Марциняк говорила до гостей загалом польською мовою, хоч і з рудківським акцентом – змалку в Дембіце їздила. Треба віддати належне педагогу Миколі Когуту, який роками опікується дружбою і навіть очолює в Рудках “Товариство приятелів землі Дембіцької”. Знаєте, треба мати терпіння і бажання усім цим займатися, треба мати і розуміння у самих Рудках. Раніше такого розуміння не бракувало, оскільки попередній мер Тарас Курило щиро підтримував усі пориви. Тепер передав естафету наступнику Івану Лозинському. Схоже, зміна влади на поляків не вплинула… Тарас Курило змушений був покинути наше товариство дуже швидко, бо акурат того самого дня виходила заміж його племінниця, тому прийом гостей попровадив Іван Лозинський. Треба сказати, до святкування десятиріччя підключилася і місцева музична школа – направду талановиті люди. Тріо у складі Анжели Марциняк, Марії Стопець і Оксани Стопець заворожував, а тим паче, спів під бандуру – то чисто наше, українське. Не відставали у майстерності і вихованці музшколи, а от вершиною стало виконання пісні “Гей, соколи”. Цей твір звучить практично однаково і польською, і українською мовами. Свого часу навіть суперечки були, чия вона більше… Отож, чотири польські пані, слухаючи, як наші виконували пісню, не втрималися, долучилися і вийшов такий собі міжнародний хор – дарма, що різними мовами… Добрими спогадами про десятиріччя дружби поділилися Леонід та Галина Завійські. У Леоніда Михайловича тут титул президента гімназії – його так і називали, а у Галини Михайлівни – просто директор. Пані Галина пригадала одну з перших зустрічей з поляком із Дембіц, який просто так запитав: “Що ви робите для того, аби ваші діти були в Європі”. Здається, з цих слів і розпочалися добрі стосунки. Поважними гостями рудківсько-дембіцької імпрези були депутат обласної ради Володимир Шведа, голова райради Віталій Кімак, обмінювалися подарунками, люб’язностями, обіцянками товаришувати. Серед іншого, польські партнери люблять дарувати нам парасолі – у них це у тренді, а наші, рудківські, Богу дякувати, мають під боком Вістовицьку кераміку. Є підозра, що у польських друзів удома уже цілі виставкові зали нашої кераміки.
Пам’ятаєте, ми писали, як поляки перелякалися наших Грибович? Так ось, добре, що вчасно вступилися, бо минулої неділі вранці загорілося якраз Рудківське сміттєзвалище, загальна площа якого 3,5 га. Вогонь “проковтнув” сміття осередками на площі 450 м. кв. Пожежу локалізували через три години.
Роман ІВАНЧУК.