Самбір, про який туристи знають більше, ніж самбіряни
Ми ходимо своїми вулицями з опущеними головами, а вони – з припіднятими
Колись один мудрий чоловік на Старосамбірщині любив казати: якщо уже нема про що говорити, то говорять про туризм як джерело надійних доходів. Може десь у світі та індустрія і розвинена, може десь господарі чогось дивного і вміють своє презентувати, але до нас ця тема ще не дійшла, або, скажемо так, доходить мляво. Ми недавно дізналися, що для туристів провадить екскурсії наша давня знайома, спеціаліст-екскурсовод туристично-інформаційного центру міської ради Галина Мартинович-Чип і самим стало цікаво, про що ж вона заїжджим розповідає. Бо нам інколи здається, що ми у своєму Самборі начебто знаємо все.
-ПАНІ Галино, для початку, як часто і звідки приїжджають до нас туристи?
-З різних куточків як України, так і з-за кордону. Зокрема, протягом липня були делегації з міст Ольштин, Вроцлав (Польща), Києва, Львова, Луцька, Тернополя, Черкас, Полтави, Вінниці, Сходу України. І у вас, ймовірно, виникне запитання, звідки ж вони дізналися про наше місто? Найчастіше – з Інтернету, але є люди, коріння яких пов’язане зі Самбором і Самбірщиною, от вони своїх земляків і привозять до нас. Є ряд туристичних фірм, які пропагують принади міста, культуру Бойківського краю, побут та інше.
-Розкажіть нам про маршрут, яким водите людей.
-Маємо свою візитівку як от Самбір – місто позитивних емоцій та закоханих людей. Тому першим ділом – відвідини храму Різдва Пресвятої Богородиці, де є мощі святого Валентина, Чудотворна Ікона Самбірської Богородиці. А знаєте, біля мощей покровителя закоханих люди особливо емоційні, щиро моляться – з вірою та надією. Я кажу їм: затяті скептики, і ті, які втратили віру у щире та вірне кохання, торкнувшись рукою мощей, переживатимуть велику любов та матимуть щасливу сім’ю. Повірте, торкаються… У римо-католицькому костелі є колодка, з приводу якої існує повір’я: в якому році дівчина торкнеться її, у тому ж – вийде заміж. Торкаються… Може це звучить не зовсім правдоподібно, додаю я, але були люди, які після доторку, пережили ніби на собі ці відчуття і згодом привозили сюди своїх друзів, знайомих. Я завжди кажу, що торкнутися раритету можна, але до цього треба додати віри і зусиль особистих – і все буде гаразд. Потім ми йдемо у зал органної музики – колишній костел Бернардинів, який вражає передусім розмірами та унікальністю звучання органної музики. Піднімаємося на ратушу – це взагалі незабутні враження для туристів, бо бачать все і відразу. Мушу сказати, що до наших груп приєднуються почасти і місцеві, аби побачити місто з висоти пташиного лету. Особливий пункт наших екскурсій – музей «Бойківщина» з його унікальними експонатами, що пропагують бойківську минувшину. Ми уже давно звикли до того, що ми тут живемо на Бойківщині, а відкриттям для багатьох туристів стає саме поняття «Бойківщина» – не знали, що існує такий етнос… І нарешті, ще одне унікальне явище Самбора – Хресна Дорога біля Собору Покрови Пресвятої Богородиці. Я сама об’їздила немало цікавих місць, однак такий витвір мистецтва, як є там, я не зустрічала ніде. Мене вражає навіть те, що російськомовні туристи з України, зупиняються біля кожної стації Хресної Дороги, читають, що там написано, і моляться. Потім діляться враженнями – неначе очистилися… Є немало охочих зайти у музей Леся Курбаса, бо особистість справді непересічна і добре знана в усій Україні.
-Що, з вашої точки зору, захоплює чужаків у Самборі найбільше?
-Спасибі за запитання, бо попри усе, що вам сказала, заїжджих особливо вражає неперевершена архітектура старовинного Самбора. Знаєте, ми давно звикли до тих будівель, повз які ходимо щодня, але коли глянути на них чужими очима, то стає справді цікаво, відкривається філігранність праці колишніх зодчих та архітекторів. Заїжджі називають Самбір частинкою Європи…
-Ви уже увійшли у туристичну індустрію. Скажіть, будь ласка, що треба зробити ще, аби у нас було туристів, ну, нехай трішки менше, ніж у Львові. Або скажу інакше: чи уміють наші підприємці творити туристичний продукт, скажімо, випускати наліпки про Самбір, буклети, сувенірчики. Чи вміють наші кафе створити щось з автентичної бойківської чи лемківської кухні?
-Найперше, для того, аби туристів стало більше, треба відкрити для них підземні ходи, бодай якусь їх частину. Такого у принципі жодне місто, крім Львова, не має. Повірте, якби ми відкрили їм підземне царство, це стало б ще однією родзинкою у розвитку туризму. Щодо сувенірної продукції, то ми уже вийшли на той рівень, коли вона у нас є – у деяких крамницях та туристичному центрі. Купують на згадку. А щодо автентичності кухні у наших барах чи кав’ярнях, то ще треба попрацювати. Важливо, аби власники кафе самі зацікавилися такою кухнею, а екскурсоводи уже знатимуть, куди привести туристів.
-І те запитання, яке я залишив нам «на закуску», вважаючи його чи не найголовнішим у нашій розмові. Де реально туристи залишають у Самборі свої гроші? Бо ж, заради того туризм і розвивають…
-Можу упевнено сказати, куди ходять наші туристи після екскурсій. На ринок – це неодмінний маршрут, у крамниці з одягом, у кафе. Туристи, яких покупки не надто переймають, їдуть у Кульчиці на батьківщину Петра Сагайдачного або у Лаврівський монастир на Старосамбірщину.
Роман ІВАНЧУК.