Самбірська волонтерська група потрапила під обстріл в Авдіївці
Попереднього разу ми розповіли про добру справу волонтерів Самбірщини Олега Домчака, Володимира Шведи, Володимира Кужидла, які доставили у складі “Львівської Самооборони” дуже багато продуктів харчування на східних фронт. “Фішкою” були вареники від сільських господинь. Одразу скажемо, смаколик на передовій має особливий успіх, бо пахне рідним домом, маминою світлицею і святою неділею.
Але легко пишеться, та важко на схід їдеться… Після повернення додому Олег Домчак розповів нам про чимало нестандартних ситуацій, які додають адреналіну. Щоб відлучитися йому у волонтерське відрядження, довелося взяти на три дні відпустку, бо голові райдержадміністрації, виявляється, не можна просто так покидати пост – начебто поїздка на війну – це відпочинок. Але менше з тим…
Найбільший клопіт, згадує Олег Іванович, з напрямками доріг. Шукаючи наших самбірських вояків, волонтери доїхали в Авдіївку. Тамтешні командири щиро дивувалися, як наші взагалі таке утнули, бо це передова, тут стріляють, і волонтерів, як правило, близько не підпускають. Офіцери змусили наших хутенько розвантажуватися, бо починається обстріл. Обстріл і справді почався. Вибиралися звідти посеред ночі. Каже наш співрозмовник, що вночі там взагалі шастають невідомі автівки, не відразу і розібратися, чи свої, чи чужі. Дуже велика напруженість. В одному місці невідома автівка буквально йшла лоб у лоб з нашими волонтерами. Та ще й на швидкості, бо поволі там ніхто не їздить. Волебаранецький фермер і волонтер Володя Кужидло, який був за кермом, ледь вивернувся, але машину пошкодив.
У пошуках самбірян заблукали і мало не опинилися біля Пісків. Там також вчасно зупинили їх наші бійці і скерували у правильному напрямку. Ніхто з солдатів волонтерам, виявляється, на зустріч не може вийти, бо у кожного свої бойові завдання. Бойові завдання, які ставили перед собою наші волонтери, виконали гідно. Побачили багато земляків з Рудок, Нового Калинова, інших сіл. Доставили усім індивідуальні посилки від батьків. Каже пан Домчак, що ця місія особливо приємна, але і надто складна, бо розшукувати земляків на полі бою непросто і небезпечно. Але і це мусить хтось робити. Об’їздили за тих кілька днів Авдіївку, Артемівськ, Сватово, Сєвєродонецьк та багато інших міст і сіл. Причому, каже Олег Іванович, а бійці це підтверджують, далеко не у всіх містах Донбасу до українців ставляться добре. Російська пропаганда зробила, на жаль, людей ворогами в одній державі. Але приємно вражає бойовий дух наших бійців. З ким не говориш, твердять, що готові стояти до останнього, але дуже просять ротації бодай на місяць, аби відпочити удома, побачити рідних та близьких. І хоч термін їхньої ротації щоразу затримують, і це дратує, але хлопці там розуміють, що їх, обстріляних і загартованих, особливо й нема ким міняти. Новачки можуть втратити те, що ми уже здобули. Але пан Домчак, розповідаючи про враження від таких зустрічей, підкреслив, що у нас, на мирній території, більш панічні настрої, ніж там, на передовій. І це незважаючи на те, що якась недовалена ферма слугує їм казармою і видається ледь не п‘ятизірковим готелем. Знаєте, жити і воювати в таких умовах – це уже подвиг на усе життя…
А ще Олег Іванович розповів, що побачив на сході дуже багато новенької української техніки. І цим самим переконав себе у тому, що промисловість почала працювати на перемогу, що гроші держави на оборону не пропадають. Так само цінною є волонтерська робота, бо кожна бойова машина, яку відремонтували на мирній території, на передовій багато значить. “Ви не уявляєте, скільки колон потужної техніки ми бачили… Я переконаний, що Україна переможе“, – підсумував свої враження волонтер Домчак, хоча зазначив, що Донбас дуже зруйнований і на мирне небо та щасливе життя східняків чекати ще довго. Але і винні самі, бо ворога на своє обійстя пустили.
Роман ІВАНЧУК.