Священик відмовився від парастасу за бідним чоловіком і казав, щоб до церкви тіло не несли

SambirWZ
34

Священик відмовився від парастасу за бідним чоловіком і казав, щоб до церкви тіло не несли

Цю історію нам розповіли мешканці одного зі сіл нашого реґіону. Спочатку начебто і не вірилося, що таке може бути, але, видно, у наш час може бути все.

…Мар’ян доживав віку самотньо. Ще коли біля мами був, якось інакше, коли стара відійшла у засвіти, Мар’ян, хоч і до того був відлюдкуватим, а потім взагалі цурався усіх. Хіба до одних сусідів міг зайти і то нечасто. Сім’ї так і не створив, їздив у Самбір на якусь там роботу – мало хто знав, куди, заробив собі мінімальну пенсію, нікого в оселю не пускав, тому і ним не особливо цікавилися. А втім, село настільки постаріло, що хіба літні люди і зосталися. Молодь, тільки б сперлася ліпше на ноги, втікає щодуху…

Одного разу Мар’ян захворів, забрала його швидка до лікарні, а сусіди дали знати його двоюрідному братові – бо більше нікого й не мав. Це уже потім від того ж таки брати дізналися, що Мар’ян, потрапивши до шпиталю, дізнався страшну звістку – начебто пухлину знайшли, запропонували медики операцію, але він не погодився, бо операція нині – занадто дороге задоволення, ліпше вже так помирати. І помер акурат у часі Різдвяних свят. Привезли його до старенької і незатишної, неприбраної хати, бо хто мав лад наводити… Двоюрідний брат залишив тіло у домі, а сам поїхав в Самбір шукати якийсь одяг на смерть, бо у Мар’яна і цього не було. Заразом заїхав у сусіднє село, щоб сказати священикові про біду і запросити його на парастас. Але святий отець відмовився від парастасу наступного дня. Казав, що приїде тільки у день похорону. Трохи дивно було чути такі слова, але у священика був свій аргумент: покійний за життя до церкви не ходив… Та й не дуже ходив, міркували собі люди в селі, бо, може, й людського одягу  не  мав. Але не в тім річ. Священик приїхав на похорон у визначений день і час. Люду зібралося небагато, бо, як уже казав, і людей там мало… Нам розповіли, що на одному похороні у тому ж таки селі труну з хати виносили найближчі родичі, хоча, кажуть, так не має бути. Не приїхав би хтось із родичів, то тоді б дяк домовину двигав… Але найбільше стареньких жінок, які прийшли попрощатися з Мар’яном, вразило інше: священик сказав, щоб покійного до церкви не заносили. Усіх заносять, а Мар’ян чомусь навіть такої ласки в Бога не заслужив. Волю священика люди виконали… Може отець кудись спішив – все ж свята надворі, а може таки не міг пережити, що Мар’ян за життя на тацю гривні не клав…

Колись давно, у часи атеїзму, коли  церковця у цьому селі була закрита для Богослужінь, у часі похорону люди все одно її відкривали, заносили туди померлого земляка, промовляли тричі “Отче наш” та “Богородице Діво” – їм була байдужою вказівка безбожницької влади. Святий отець чекав тоді під церквою, бо йому начебто не можна було туди заходити і парастас правити… Тепер інші часи, але бідному Мар’янові двері у церкву, де його хрестили, куди все ж час од часу ходив, ніхто не відчинив. І нікого за життя Мар’ян не скривдив, нікого не вбив і не набив, просто був таким собі відлюдкуватим та дивакуватим чоловіком… Ця тема викликала у селі немало розмов, головна з яких у тому, що коли помирає  заможний, то йому – і парастас, і в церкві полежати, і гору вінків, а коли бідака – то можна просто так: винесли на цвинтар і закопали… А ще додають, що священики мають брати опіку над такими бідними людьми, яких стає серед нас щоразу більше. І не тільки коли помирають, а коли живуть. Бо ж не все гривнями вимірюється.

…В селі заплакали не стільки за Мар’яном, скільки через несправедливість…

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар