Селяни почали думати, як би «залишки» корів під ніж не пустити

Те, чим ми «лякали» не так давно виробників молока на селі, здається, стає реальністю уже з 1 липня. Нагадаємо, в Україні вирішили ділити молоко за сортами і вийшло так, що те, що нині доїться вручну і у відра, уже не підпадає під найвищі категорії, а відтак молокозаводи не будуть брати селянську продукцію.

Такими начебто є вимоги Євросоюзу і інших розмаїтих міжнародних організацій. Ми, певна річ, дуже шануємо Євросоюз, але нам до їхніх стандартів далеко. Нам би вижити… А селяни почасти і виживають тому, що ще мають змогу прогодувати худобину і бодай за безцінь продати «державі» трохи молока.

Нині важко твердити, чи з 1 липня ця міжнародна вимога набере чинності. Кажемо так тому, що багато чого приймається, а мало що виконується. Тому, може й цю норму відстрочать – принаймні, про проблему заговорили на верхах, то може й змилосердяться. Але наші люди уже навчені до того, як берегтися в гірких ситуаціях і нам доводилося чути різні «рецепти», аби врятувати худобу на селі. Бо ж не штука її вирізати, хто потім поголів’я відновить… Зрештою, з приводу поголів’я селяни кажуть так: усе, що могли пустити під ніж, пустили. Такі череди корів, як колись були, тепер зміліли до невпізнання.

Отож, кмітливі аграрники кажуть, що коли переробні підприємства перестануть брати молоко з подвір’їв селян, то не треба творити трагедію. Кожна ґаздиня у себе може витискати сир, збивати сметану, масло і продавати на ринку. Богу дякувати, продаж на ринку наразі не забороняють. З готовою продукцією селянки, обравши поміж собою найчеснішу, відправлятимуть на базар у райцентр. Трохи проблемніше буде людям з віддалених сіл, або з тих, що не поєднані колією, але й тут можна шукати вихід. Треба пропонувати міським перекупникам самим приїжджати за готовою продукцією і виторги уже стануть їхньою проблемою.

Роман ІВАНЧУК.