Серце втомилося від війни

Якраз на храмовий празник  у Самборі сапери за участю владик різних конфесій освятили свою капличку. А ми так щиро хотіли, аби вона берегла життя і здоров’я вояків, які, змінюючи одні одних, постійно воюють на сході України… На жаль, прикра звістка уже після цього охопила і воїнів, і Самбірщину. Та чому тільки Самбірщину? Україна втратила ще одного свого сина… 2 вересня перестало битися серце старшого сержанта Василя Борути, 1971 року народження. Міська влада оголосила дводенну жалобу.

Про Василя нині говорять тільки добре. І не тому, що його уже нема. А тому, що він справді був добрим. Добрим майстром, без якого не обходився жоден ремонт машини. Був добрим чоловіком, батьком, дідусем… Нам розповідали, що внучка у нього народилася 16 вересня минулого року, акурат тоді, коли дідусь був на фронті. Йому зателефонували пізно вночі. Підняв усіх хлопців у наметі за сигналом приємної тривоги, ну випили трішки – з такої нагоди п’ють навіть ті, які ніколи не пили. А потім на радощах від такої сімейної події Василь посеред ночі, хоч це і небезпечно, виліз на кузов своєї вантажівки і заспівав Гімн України… Дідусь чекав нинішнього 16 вересня, щоб повернутися додому і відзначити рочок улюбленої внучки. Не зумів, на жаль…  А ще він був добрим тестем для свого зятя, бо і той військовий, і там, на передовій, завжди прикривав хлопця, щоб бува чогось не сталося… Василь був добрим патріотом, бо ще тоді, коли Росія відбирала наш Крим, він був готовим їхати на захід. І нарешті, одного разу він так радів, телефонуючи до дружини, що до них на передову приїхав міський голова Тарас Копиляк з презентами. Казав, що ніякі інші мери не їздять. А одного разу чомусь сказав дружині, що з війни повернеться Героєм. Чи щось відчував?..

…І знову сумно було на Площі Пам’яті, і знову органний зал відчинив парадні двері для прощання з Героєм, і знову «Плило кача…», і ще одна уквітчана могила поповнила Алею Слави. Помолимося за тих, хто помирає на війні, за тих, хто щойно їде туди, за тих, які залишилися вдовами  чи напівсиротами… Помолимося за Україну…

Юрій БАРНА.