Скромна Незалежність
Самбір напрочуд скромно відзначив цьогорічну Незалежність, незважаючи на те, що це ювілей держави. В Народному домі відбулася урочиста академія з короткими виступами та концертом. Мер Юрій Гамар привітав наших бійців грамотами, хтось із воїнів грамотою подякував мерові. З представників мирного населення такої вдячності заслужив мало хто, хоча, гадаємо собі, треба було згадати багатьох.
Були і сподвижники, були і є підприємці, громадсько-політичні діячі… Ну, не вийшло з подяками. Особливо дратувало містян те, що до дня урочистостей влада не спромоглася впорядкувати майдан біля Народного дому. Як казав один пан, “не вмієте кінчити – ліпше не починайте…” Богу дякувати, заїжджі з Нижанкович майстри встигли до храмового свята в Самборі постелити доріжку біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці.
А позаминулу середу, акурат день народження України, ми розпочали біля пам’ятника Степану Бандері, де групу самбірян згуртували колишній міський голова Самбора Тарас Копиляк та голова Братства ОУН-УПА Микола Петрущак. Просто помолилися за ліпшу долю України, за Героїв, які загинули колись і, на жаль, гинуть ще досі. Якщо нинішня влада не спромоглася влаштувати тут якихось урочистостей, то хоч колишня прийшла… До слова, Тарас Васильович одразу після цього поїхав на Закарпаття, щоб разом з сім’єю та друзями піднятися на гору Пікуй – таке собі випробування, у тому числі і на патріотизм… А трохи раніше їздив до витоків Дністра – має тепер час на туризм. Ледь не забули: біля пам’ятника Степану Бандері мали гарну нагоду заспівати “Многая Літа”, бо у директорки школи-ліцею імені Андрія Струся Оксани Цимбрили та нашого родака, який зараз мешкає у Львові, Андрія Стахурського – племінника директорки четвертої школи Наталії Юзвяк, були дні народження. І хоч Микола Петрущак назвав їх ровесниками Незалежності, але насправді пані Оксані було 45 років, а Андрієві – 30. Та судячи з їхнього гарного настрою, вигляду і оптимізму, пристаємо до думки Миколи Якимовича – нехай будуть 25-річними ровесниками України.
Традиційно у День Незалежності торгував місцевий ринок. І саме ця обставина чомусь дуже дратувала патріотично налаштованих людей. Ми не робимо з того трагедії, бо такі ми є. Навіть Великдень України не може вибити торговельників з колії… І хто нас буде поважати, якщо ми не поважаємо самі себе? Зверніть увагу, коли у Польщі державні свята, то люди наші туди не їдуть, бо поляки святкують і всі “бедронки” зачинені.
А після обіду місцеві аматори сцени на площі Ринок дали концерт. Те, що у нас вміють танцювати і співати, не новина. Підтвердили артисти і цього разу. Чомусь містян розхвилював той факт, що їх не прийшов привітати міський голова Юрій Гамар. Чи хтось із заступників. Його відсутність помітили, а ми собі подумали, що, видно, чоловік захворів, бо точно прийшов би… Але наступного дня був на роботі. Зате потішив присутністю народний депутат Андрій Лопушанський. Це приємний момент – нардеп почав тягнутися до електорату. Після концерту нарід мирно розійшовся по кафетеріях досвятковувати Незалежність. Під вечір потягнулася до центру молодь, вважаючи, що будуть якісь розваги. Не було нічого.
Старий Самбір, за словами тамтешніх мешканців, мав справді гарне свято – люди кажуть, що давно не було таких врочистостей. Треба було нам поїхати у гірський райцентр – позитивного настрою було б більше.
Перед святом до нас телефонували збентежені мешканці вулиці Івана Франка. Ми вже налаштувалися вислухати “ківш” міркувань про те, що ніхто дорогу не асфальтує… Та цього разу інакше: купи старого асфальту лежать на тротуарі… Ми взяли на себе мужність від імені міської влади пообіцяти, що приберуть, бо як інакше – в місті свято, а вулиця Франка, можна сказати, стратегічна. Парадокс, але тротуари так ніхто і не прибрав і наступного дня знову довелося вислухати промову одного з мешканців, що в місті нема господаря. Почули, що радник міського голови з комунальних питань Ярослав Кузьмяк “забастував” і втомився підпирати собі всі проблемні комунальні питання… За день після того тротуари хтось почистив.
Сталася ще одна не конче приємна подія – хтось підпалив сцену, яка стоїть біля будівлі колишнього університету. Нема нічого дивного, бо від футбольної фан-зони залишилися столики, а вся місцина перетворилася на самодіяльний пивний заклад. Але нас зацікавили коментарі на цю тему у соціальних мережах. Хтось написав, що підпал – чиєсь замовлення, а хтось відповів по-сучасному: то Копилякові люди підпалили, щоб шкоду містові зробити. Важко не погодитися з такою глибокою аналітикою, хоча, треба сказати, що процес “вали все на попередників” у нинішніх владоможців затягнувся на невизначений період.
Роман ІВАНЧУК.