Старосамбірщина піднялася на гору Діл,
а на Вежі Пам’яті нарешті вдарив дзвін над могилою тих, кому дзвони не грали, коли вони помирали
Неділя стала місцем паломництва патріотів на гору Діл, що біля села Недільна Старосамбірського району – освятили і відкрили дерев’яну Вежу Пам’яті, рівній якій в Україні нема. Тому вона, увінчавши працю ентузіастів, починаючи з 2009 року, стала своєрідним рекордом України. З цієї нагоди випустили навіть марку, “погасити” яку довірили місцевим достойникам та поважним депутатам.
Якщо попередніх літ майже без проблем долав висоту, то цього разу відчув, що патріотизму у мене поважчало і знайшов собі надійний автоекіпаж. Депутат обласної ради, колишній народний депутат Андрій Тягнибок піднімав у своїй потужній автівці найцінніше, що має, – дружину Юлю, двох донечок, свободівського побратима Юрія Лешковича та незалежного журналіста. Трохи боязні було, бо місцями крутосхили, але до відкриття Вежі Пам’яті місцеві очільники постаралися зробити все, або “прорубати” шлях до могили бійців УПА і практично усю зашутрували. Керівник області Олег Синютка обіцяв підлатати шлях до самої Недільної, і так само дотримав слова… А щоб нам не було дуже страшно, Андрій Ярославович розповідав, що зараз займається вирощуванням такої екзотичної у великих масштабах для України квасолі-яськи. Подумати тільки: відсидів у парламенті і подався до землі. Але це інша тема… Більшість людей йшла пішки – зі священиками, хоругвами. Як підмітив один пан, що знається на цих речах, до таких місць, як до церкви, не треба їхати. Долаючи нелегкий шлях пішки, людина має час на роздуми… Зустрів на горі товариство колишнього самбірського мера Тараса Копиляка. Він згуртував і родичів, і друзів, щоб разом поїхати до Сприні, де відбувалася УГВР, а звідти пішки і невидимими стежками – на Діл. Між іншим, тих, які йшли з ним пішки, було одразу видно – втомлені і з бурячковим виразом лиця. Отож, з цього товариства вирізнялися кольором Тарас Васильович, його дружина Ліля Богданівна, приятель Іван Бичик та давній пішохід на довгі дистанції Іван Лопушанський. Всі інші були блідіші… З таким же пурпуровим кольором обличчя був і депутат Старосамбірської міської ради Михайло Зубрицький, який разом зі шваґром Олегом Сигеричем долав підйом на гірських велосипедах – теж треба мати мужність і силу. Наші люди на горі Діл помітили ще чотирьох велосипедистів – Тараса і Назара Мицаків з Верхнього Лужка, які, до слова, торік воювали у зоні АТО, та Василя Волянського і Тетяну Лисак з цього ж села. Було цікаво побачити втомлених колишніх місцевих владомжців Івана Стецика та Івана Проця. Незважаючи на неюний вік, міряли гору ногами, лише прикриваючи сиві чи лисі голови солом’яними капелюхами. Як особисте свято сприймав подію активіст Володимир Бачинський – будівничий Вежі з перших днів. Просили нас згадати Тараса Тижбірака з Кобла, який щоразу відгукувався на заклик допомогти. При чому, з рідного села на Діл йшов пішки. З найближчих владних сусідів була Самбірщина з її головами РДА Миколою Фреєм, Віталієм Кімаком, а заступниця пана Фрея Леся Ленартович несла персональну відповідальність за супровід давнього громадського діяча Михайла Шпака… Якщо когось не згадав персонально, не ображайтеся – люду було так багато, що не всіх одразу розпізнаєш…
Мушу згадати ще один момент недільного ранку. Перед тим, як товариство мало зібратися біля пам’ятника Степану Бандері, щоб гуртом вирушити на Діл патріотичним шляхом через молитву у Стрілках, старосамбірські рухівці пішли на цвинтар до могили одного з ініціаторів будівництва Вежі Пам’яті Володимира Горбового – багаторічного керівника району. Справді, це була його фантастична ідея, яку нелегко було втілити… Взагалі, нині уже й непросто розібратися, хто задумав – він, чи його однодумець Ігор Піхоцький. Головне, що ідею підтримав скульптор зі Львова Олесь Дзиндра – так само цікавий чоловік, бо далеко не кожен митець візьметься за таку цікаву і ризиковану ідею. Ідея у тому, аби кожен, піднявшись на Вежу, побачив шматок рідної землі, що її мужньо захищали у 1943-му бійці УПА – молоді хлопці, 43 з яких загинули. Там же, на горі, місцеві мешканці їх і поховали…
Чи не найскладнішим на завершальному етапі було встановлення купола і дзвона. Це ж не жарт – висота. Попервах голова райради Тетяна Терлецька, яка взяла на себе обов’язок довершити справу, домовилася з командою народного депутата Ярослава Дубневича, щоб посприяв, аби цю місію виконали новокалинівські авіатори. Ті начебто були уже готові “посадити” купол на Вежу, але ризикнув керівник “Еко-оптіми”, яка будує вітряки, Максим Козицький, і його кранівник успішно виконав ювелірну роботу… У районі прийнято називати достойних, які прибули на свято. Отож, і Ярослав Дубневич, і Максим Козицький були. Традиційно не прибув на районне свято господар парламентського округу, нардеп Андрій Лопушанський. Ми навіть не пробували з’ясовувати, чому, бо можна було почути у відповідь, що в ПАРЄ, або хворіє. Ну, буває… Прибув очільник ОДА Олег Синютка, виступив і відразу поїхав на інший не менш важливий захід, забравши зі собою ще одного поважного пана цих теренів – депутата облради Михайла Гичку. Приємною несподіванкою став візит на гору Діл ще одного нардепа Дмитра Яроша. Його в народі люблять бодай за те, що його “Правий сектор”, як тільки починалася російсько-українська війна, наганяв найбільше страху на москалів. Ми не будемо зупинятися на виступах, бо вони були доволі схожі – історія ж у всіх спільна. Але кілька моментів. Прозвучала думка про те, що ми особливо щиро маємо шанувати тих українських патріотів, які неозброєними, неодягненими першими у 2014-му році пішли на фронт боронити нашу землю. І аналогія: такі ж хлопці у 40-х билися з фашистами на горі Діл… Хтось із священиків розповідав, що у сорокових арештували енкаведисти його родича – воїна УПА, якого арештували і потім розстріляли у львівській в’язниці. Єдине, що потім залишилося батькові бійця, то прийти на місце розстрілу і зішкребти із землі кілька крапель крові – чи то синової, чи то його побратимів. І знову ж таки, аналогія – нині батьки убитих Героїв АТО починають приїжджати на місця смерті своїх синів…
А наостанок хочу сказати, що доволі символічним було відкриття Вежі. Цю місію довірили ініціатору і тамтешньому родакові Ігорю Піхоцькому, скульптору Олесю Дзиндрі, нардепу Дмитру Ярошу, учаснику ОУН-УПА Миколі Петрущаку та юному пластуну Володі Горбовому, внукові Володимира Івановича Горбового… Як дивовижно на горі Діл переплівся патріотизм різних поколінь…
Роман ІВАНЧУК.